Гавриленко Віталій Олексійович

Контактна інформація:
Тел. дом.: (032) 271-90-11
тел. моб.: 38-093-8870620
 
ШЛЯХ ДО СФРАГІСТИКИ
Нащадок давніх родин козаків-реєстровців Лубенського полку на Полтавщині. Прадід по материнській лінії Кудря Самсон — дрібний козацький старшина. Перед революцією сім’я володіла значними угіддями, в т. ч. шістьма десятинами лісу, що було великим статком. Прадід по лінії батька — Гавриленко Максим належав до збіднілих козаків, його син Харитон працював на залізниці. Дід — Сінько Пилип (батько матері) був унтер-офіцером, у часи революції перейшов на бік Центральної Ради. Харитон Гавриленко боровся за радянську владу у складі Чернігівської Червоної гвардії залізничників. Обидва загинули у 1920 р. Волелюбність, загострене почуття справедливості, незалежність в помислах і вчинках постійно плекались у родині.
Народився Віталій Гавриленко 6 грудня 1935 р. в м. Ромни Сумської обл. Батько Олексій працював машиністом паровоза. В 1940 р. направлений на роботу в залізничне депо ст. Тернопіль. Разом з батьками переїхав і малий Віталій. У 1954 р. закінчив чоловічу середню школу № 1 у м. Тернопіль і був призваний на військову службу. Закінчив полкову школу сержантів і служив командиром відділення зв’язку в артилерійському полку Прибалтійського військового округу.
В 1957 р. після демобілізації поступив на історичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив у 1962 р. Спеціалізувався на кафедрі історії стародавнього світу та середніх віків. Студентом другого курсу за порадою проф. Ю. М. Гроссмана зацікавився сфрагістикою. Оскільки в той час ця дисципліна не викладалась в університеті, навчався самотужки. Спочатку за допомогою завідуючого музеєм допоміжних історичних дисциплін І. Шпитковського — відомого музейного діяча, засновника українського музею у м. Перемишлі. Потім за науковим керівництвом академіка І. П. Крип’якевича, навчання відбувалось на його квартирі по вул. Острозького, 7 один раз на тиждень.
Саме І. П. Крип’якевич рекомендував Гавриленка, тоді ще студента четвертого курсу, для участі у першій республіканській науковій конференції з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін, особисто відредагував його статтю «Львівські цехові печатки ХІV-ХV ст. та питання про час їх виникнення», що побачила світ у збірнику «Історичні джерела та їх використання» (вип. 1).
Перша друкована праця «Цехові печатки ХІV ст. — як джерело до історії цехів м. Львова» вийшла у матеріалах ювілейної наукової студентської конференції до 300-річчя Львівського університету (жовтень 1961 р.).
Поряд з навчальною і науковою роботою займався громадською діяльністю, був членом комітету комсомолу університету, де відповідав за художню самодіяльність, був заступником голови правління клубу навчального закладу, виконував головні ролі у Народному театрі університету (п’єси «Кадри» І. Микитенка, «Підземна Галичина» М. Ірчана, «Іркутська історія» М. Арбузова, «Така любов» та ін.).
Після закінчення університету був висунутий на посаду першого секретаря райкому комсомолу, однак згодом любов до науки, захоплення сфрагістикою взяли гору над кар’єрою та театральними пристрастями. В січні 1965 р. його обирають за конкурсом молодшим науковим співробітником відділу історії України Інституту суспільних наук ЛДУ ім. І. Франка, з 1967 р. працює вченим секретарем цього закладу, який перейшов на той час у систему АН УРСР.
Згідно з науковою тематикою Інституту працював над історією міст і сіл України, вивчав питання возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР (Торжество історичної справедливості. — Львів, 1968, с. 559-594). Поза планом за власною ініціативою продовжував займатися сфрагістикою, зокрема питаннями предмета й історіографії української сфрагістики, козацькими печатками (Невідомий універсал і найдавніша козацька печатка гетьмана Григорія Лободи з 1595 р. // Середні віки на Україні. — К., 1971), візантійською сфрагістикою (Нумизматика и сфрагистика. — К., 1974, № 5).
У 1971 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Історіографія української сфрагістики (дорадянський період)» — першу на Україні дисертацію в галузі сфрагістики. Захист пройшов досить важко. Відомий спеціаліст у галузі сфрагістики, доцент Московського архівного інституту О. І. Каменцева відмовилася дати відгук на автореферат, мотивуючи це тим, що такого поняття як українська сфрагістика не існує. Прикрим був усний відгук про роботу відомого українського вченого Ф. П. Шевченка, що «Гавриленко назбирав польських, російських, єврейських дослідників і проголосив українську сфрагістику». Однак тих, хто вітав захист дисертації, виявилось більше: Ю. М. Гроссман, М. Ф. Котляр, М. М. Кравець, Я. Р. Дашкевич, В. В. Зварич, вчена рада історичного факультету ЛДУ ім. І. Франка.
З лютого 1977 р. працював зав. відділом етнографії Музею етнографії та художнього промислу АН УРСР. Перехід до музею певною мірою був зумовлений сподіванням на публікацію монографії зі сфрагістики, робота над якою знову відбувалась на громадських засадах.
Монографія «Українська сфрагістика: Питання предмета та історіографії» побачила світ у 1977 р. Підготовка до друку книги у видавництві «Наукова думка» проходила з великими перешкодами, що мали, в основному, суб’єктивний характер. Директор музею Ю. Г. Гошко особисто звернувся до видавництва із заявою, що автор допустив у монографії «націоналістичні збочення», «не використав усі наявні матеріали» і т. п. Справу вдалося владнати завдяки збігу трьох обставин, зокрема, напередодні відбувся ХХV з’їзд КПРС і з планів редакції суспільно-політичної літератури дві книги було відправлено на доопрацювання —«актуалізацію» згідно рішень з’їзду, що ставило під загрозу виконання видавничого плану. Крім того, на той час акціонерне товариство «Українська книга на експорт» зібрало майже на чверть тиражу «Української сфрагістики» замовлення за кордоном за валюту. А головне, велику підтримку надали однокурсники, львів’яни, які працювали в ЦК компартії України.
Ускладнення з публікацією наклали відбиток на деякі оцінки, включені в книгу вже в процесі редакційної підготовки, зокрема, щодо І. Мазепи, було вилучено з тексту сфрагістичні праці М. Грушевського, дослідників із діаспори.
Коли монографія була вже надрукована, у відділ науки ЦК компартії надійшла заява, що автор на одній із таблиць підступно подав ілюстрацію печатки партії українських комуністів за кордоном В. Винниченка, згадка про якого тоді була великою крамолою. В дійсності ж це була печатка партії українських комуністів, організованої в Ташкенті групою військовополонених галичан. Було подолано і цю перешкоду.
Монографія «Українська сфрагістика» схвально була зустріта науковим світом. Рецензії на неї вийшли в Україні (УІЖ, 1979, № 12; «Архіви України», 1977, № 6; «Народна творчість та етнографія», 1979, № 1), Польщі («Studia żródłoznawcze», 1981), США(«Українська книга», Філадельфія, 1979, № 3) та ін.
Працюючи в музеї, Гавриленко розпочав дослідження історії музейної справи України. Зібрав великий фактичний матеріал, написав один розділ. Але керівництво музею виключило цю тему з плану науково-дослідних праць «як неперспективну».
Займатися сфрагістикою, музейною справою стало неможливо і Гавриленко перейшов на педагогічну роботу у Львівський лісотехнічний інститут. Довелося виконувати далекі від наукових уподобань теми — підготовка кадрів для лісівничої справи в Україні, методика викладання у вищій школі. Вчений результативно працює в товаристві «Знання», щорічно читаючи до 200 лекцій для робітників, селян, молоді.
Енергійно включився Гавриленко у вир політичних подій кінця 80-х — поч. 90-х років. Вступає в Народний рух України за перебудову, очолює інститутський осередок товариства «Меморіал», у березні 1990 р. обирається депутатом Львівської міської ради першого демократичного скликання від товариства «Знання».
Переходить на викладання історії України, авторських спецкурсів «Історія української державності», «Історія української еміграції», розробляє програми та плани семінарських занять цих дисциплін. Разом з Я. Р. Дашкевичем підготував програму політичних занять для військовослужбовців «Історія української державності», що була видана соціально-психологічною службою Збройних сил України окремою брошурою (К., 1992).
Звертається до козацької тематики. Виступає з доповіддю на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 500-річчю українського козацтва на тему «Печатки Війська Запорозького — невід’ємний атрибут української козацької державності», що побачила світ у матеріалах конференції (вип. 3). У збірнику республіканських історичних читань «Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку» публікує статтю «До питання про стан освіти на Запорозькій Січі» (К., 1991 р.).
В умовах національно-державного відродження України зростає інтерес до вивчення забутих або малодосліджених питань історії. Щоб пожвавити сфрагістичні дослідження, залучити до них нові сили, Гавриленко терміново готує і видає анотований бібліографічний покажчик «Українська сфрагістика» в серії «Науково-довідкові видання з історії України» під егідою Археографічної комісії АН УРСР (К., 1991, 83 с.). В покажчику зафіксовано 552 позиції.
Активно включається дослідник в роботу Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, Українського геральдичного товарис-тва, Товариства наукових викладачів ім. П. Могили, публікує на сторінках їхніх видань низку статей та повідомлень про цехову сфрагістику та геральдику (Джерелознавчі аспекти печаток львівського гончарного цеху) // Друга наук. геральдична конф. - Львів, 1992; Печатки купецьких організацій Львова з фаховою символікою // Третя наук. геральдична конф. - Львів, 1993; Спроба визначення емблеми цеху золотарів: сігіллограма // Четверта наук. геральдична конф. - Львів, 1994; Атрибути української козацької державності і слави // Доповіді до наукової конференції т-ва наукових викладачів ім. П. Могили. - Львів, 1993, ч. 2). Виступає з доповідями на науково-методичних конференціях вузів України з популяризацією сфрагістики (Про використання цехової символіки при вивченні історії України в технічних вузах // Тези допов. науково-метод. конф. «Проблеми гуманізації технічної освіти». - Вінниця, 1992) та ін.
В 1996-97 рр. на долю вченого випало ще одне випробування — звільнення з роботи. Причини були відверто ідеологічними, але ректоратом Лісотехнічного університету вони інтерпретувались як вихід на пенсію. Щоб вижити у важкий час, Гавриленко бере в руки розвідний ключ, ремонтує сантехніку у приватних квартирах.
Єдиною розрадою стали дослідження печаток. У цей час виходять його ґрунтовні статті: Гербові емблеми львівських деревообробних цехів // ЗНТШ. - Львів, 1997. - Т. 223; Гербознавча експертиза цехової символіки // Знак. - 1997. - Ч. 13.
У 1998 р. Гавриленко влаштовується за контрактом (0,25 ставки) на посаду доцента кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін ЛНУ ім. І. Франка, викладає курси сфрагістики. Публікує першу на Україні навчальну програму «Українська сфрагістика» (Львів, 1999).
Одночасно Гавриленко працює на правовому відділенні Львівського техніко-економічного коледжу. Протягом двох років, ночами без відпустки розробляє лекції з нових для себе дисциплін «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Історія політичних і правових вчень». Публікує близько 20 брошур з історико-правничої тематики. Це методичні розробки і плани семінарських занять, практичні вправи і завдання для самостійної роботи студентів-правників, тексти лекцій про політико-правові вчення античної Греції, епохи Відродження, історію буржуазної держави і права Англії, феодальної Росії та ін.
Напружена робота дається взнаки, починаються проблеми із зором, операції на очах, за допомогою штучного кришталика вдалось врятувати лише одне око.
У цих нелегких обставинах Гавриленко не зрікається головної мети свого життя —дослідження печаток. Виходять його аналітичні статті: Державні печатки України козацької доби: першооснова і генеза // Вісник Львівського університету: Серія історична. - 2000. - Вип. 35-36; Сфрагістично-геральдичні аспекти козацької державності // Знак. - 2001. - Ч. 23; Вислі свинцеві булли з Пліснеська: факти і гіпотези // До джерел: Збірник праць на пошану О. Купчинського з нагоди його 70-річчя. - К.-Львів, 2004. - Т. 1. - С. 562-593.
У даний час вчений у співавторстві з А. Гречило й І. Скочиляс працює над підручником зі сфрагістики, що дозволить закрити ще одну, здається останню, прогалину в українській сфрагістиці і виведе її на рівень світової історіографії.

Наукові зацікавлення:
Історія України, сфрагістика, геральдика, методика викладання історії і права.
Автор майже 150 праць.