Звання Героя України

[SVKM de L]

Так, але Кучма за два терміни (тобто - 66 за 5 років, або 13,2 в рік), а ВА за один (вдвічі більше за 5 років, або 26, 4 в рік). Ющенко продуктивніший!

[ABG]

Так, але Кучма за два терміни (тобто - 66 за 5 років, або 13,2 в рік), а ВА за один (вдвічі більше за 5 років, або 26, 4 в рік).

Не зовсім так. Звання Герой України запроваджене Указом Президента України N 944/98, 23.08.1998 р. "Про встановлення відзнаки Президента України "Герой України". Тому Кучма присвоював його протягом 6,5 років (1998-2004), а Ющенко - 5 (2005-2010).

[SVKM de L]

Винуватий. Не розібрався. Але все одно - 20 проти 26.

[ABG]

Стосовно статуту.
З прийняттям Верховною Радою Закону "Про державні нагороди" звання змінило статус і був прийнятий новий Указ Президент України N 1114/2002 від 02.12.2002 р. "Про звання Герой України".
Зокрема в статуті:

СТАТУТ звання Герой України
I. Загальні положення
1. Звання Герой України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначних трудових досягнень.
2. Присвоєння звання Герой України провадиться указом Президента України.
3. Герою України вручається орден "Золота Зірка" за здійснення визначного геройського вчинку або орден Держави - за визначні трудові досягнення.
4. Герой України, удостоєний ордена "Золота Зірка", у разі здійснення ним визначних трудових досягнень може бути удостоєний ордена Держави, а Герой України, удостоєний ордена Держави, у разі здійснення ним геройського вчинку може бути удостоєний ордена "Золота Зірка".
5. Присвоєння звання Герой України вдруге з удостоєнням одного й того ж ордена не провадиться.
6. Звання Герой України може бути присвоєно посмертно.
7. Звання Герой України не присвоюється за заслуги, які мали місце в минулому і не пов'язані зі становленням та розвитком незалежної України.
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1114/2002

Тут треба звернути увагу на окремі неточності чи невідповідності в тексті, а також на відсутність конкретизації окремих положень.
По-перше, "1. Звання Герой України присвоюється громадянам України" не конкретизоване, бо сам Л. Кучма присвоїв посмертно звання Августину Волошину, який, очевидно, громадянином України в сучасному значенні не був. Якщо підходити до цього як до казуїстики, то нагороджувати можна було з таким формулюванням... громадян УНР, ЗУНР чи Української Держави, а от окремого громадянства УРСР не було. Ющенко надав посмертно звання громадянам СРСР (з періоду Другої світової, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, Стусові, Івасюкові). Оскільки затвердження Статуту є в компетенції Президента України, то, очевидно, що трактувати під поняттям "громадяни України" є також його прерогативою.
По-друге, фраза "Звання Герой України не присвоюється за заслуги, які мали місце в минулому і не пов'язані зі становленням та розвитком незалежної України" містить нісенітницю в першій частині. Що таке "заслуги, які мали місце в минулому"? В минулому - це 100 років тому, але й 5 хвилин тому також. Очевидно, що нагороджувати за "заслуги, які будуть мати місце в майбутньому" без сенсу (до того ж, "мали місце" - досить неоковирна калька з російського "имели место", яка ріже вухо), тому цю фразу подано хибно. Ну а щодо "становлення та розвитку незалежної України", то це також не конкретизовано. Чи Центральна Рада, проголосивши 1918 р. незалежність УНР, сприяла цьому? Безперечно! Тому й трактування цього поняття залишається за Президентом - чи воно стосується виключно сучасності, чи охоплює ширший період.

[Mykola Chmyr]

Та невже? А Звягільський, Засуха та Литвин, "герої від Кучми", що зробили "для становлення України як держави, проголошеної 24.08.1991"? Розкрадали, де лише могли?
А може не слід так примітивно оцінювати, бо без національно-визвольних змагань навряд чи була би якась держава 1991 р. Чи Олесь Гончар чи Олекса Гірник, вони теж "нічого не зробили, бо померли значно раніше"?

А до чого тут Звягільський чи Засуха? Нащо одразу пересмикувати?
Ми ж не про них говоримо. Є статут звання і його або треба нормально написати і суворо дотримуватися, або змінювати встановленим порядком. А у нас порушення на порушенні. Думаєте, чому у новому статуті звання запровадили норму про неможливість його присвоєння за заслуги, які мали місце в минулому? Є інформація, що це було зроблено тому, що в іншому разі його довелося б надто широко роздавати. Ніби навіть було діло, що до Президента Кучми звертався російський губернатор Лєбєдь з проханням присвоїти Героя України якомусь ветерану, що брав участь у визволенні Києва. Звісно, у таких випадках згадана вище норма ставала у пригоді.
Так, без національно-визвольних змагань не було б сучасної України. Ніхто і не сперечається. Тільки давайте тоді починати з 1917-20 років, коли існували українські державні утворення, а не лише повстанська армія. То чому героями досі не стали М.Грушевський, П.Скоропадський, С.Петлюра, Є.Петрушевич? Чи вони так, погуляти виходили?
Так що президентське рішення щодо С.Бандери вельми суперечливе.
І взагалі, такий вид державної нагороди як Герой... - пережиток радянських часів. Його скасувати варто було, а не роздавати далі, та ще й особам, які боролися проти Радянського Союзу.

[Mykola Chmyr]

По-перше, "1. Звання Герой України присвоюється громадянам України" не конкретизоване, бо сам Л. Кучма присвоїв посмертно звання Августину Волошину, який, очевидно, громадянином України в сучасному значенні не був.
Оскільки затвердження Статуту є в компетенції Президента України, то, очевидно, що трактувати під поняттям "громадяни України" є також його прерогативою.
По-друге, фраза "Звання Герой України не присвоюється за заслуги, які мали місце в минулому і не пов'язані зі становленням та розвитком незалежної України" містить нісенітницю в першій частині. Що таке "заслуги, які мали місце в минулому"? В минулому - це 100 років тому, але й 5 хвилин тому також.
Ну а щодо "становлення та розвитку незалежної України", то це також не конкретизовано. Чи Центральна Рада, проголосивши 1918 р. незалежність УНР, сприяла цьому? Безперечно! Тому й трактування цього поняття залишається за Президентом - чи воно стосується виключно сучасності, чи охоплює ширший період.

Та як сказати.
По-перше, Л.Кучма вельми полюбляв порушувати власні ж укази. Наприклад, у 2000 р. він визначив, що почесні найменування з назвами міст, місцевостей, річок присвоюються військовим частинам лише у воєнний час, а за пару років присвоїв почесне найменування "Дніпропетровська" 25 повітрянодесантній бригаді. Не за бойові заслуги, а просто тому, що бригада там дислокується. Так що з А.Волошиним тут ще питання.
По-друге, до 1991 р. держави з назвою "Україна" не існувало. Була Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західно-Українська Народна Республіка, Карпатська Україна врешті-решт. Тому формально громадяни України - це особи, які отримали відповідні паспорти після 1991 р. Якщо "Україна" - це територія, то так, можна присвоювати звання Героя України хоч князю Святославу. А якщо це назва держави, то все упирається у 1991 рік, нічого не вдієш.
Зауважу, що я не є противником вшанування С.Бандери на державному рівні, як це напевно вже встигли подумати. Просто це має робитися належним чином.

[ABG]

Якщо "Україна" - це територія, то так, можна присвоювати звання Героя України хоч князю Святославу. А якщо це назва держави, то все упирається у 1991 рік.

Миколо, й я також про це.
Якщо б статути державних нагород затверджувалися Верховною Радою окремими законами, тоді тлумачити їх положення (якщо законодавець подав їх двозначно) міг би лише Конституційний суд, а Президент мусів би дотримуватися цих визначень.
Але маємо інший стан речей: як це визначення трактувати - це виняткова компетенція Президента України (без різниці, чи Кучми, чи Ющенка, чи новообраного), якому Закон делегував право затвержувати статути державних нагород, а відповідно, при різних трактуваннях, тлумачити їх на свій розсуд. Тому - "своя рука - владика". І те що зараз регіонали намагаються причепитися до юридичного боку виглядає доволі жалюгідно, бо треба було починати кричати ще про попередні нагородження.
А щодо "дотримання власних указів", то даруйте... У нас половина Законів - лише на папері, ніхто їх не дотримується. На цьому фоні є значно безглуздіші речі. Наприклад, указом затверджено один штандарт Президента України, а використовується - зовсім інший! Мої намагання відредагувати його через Комісію держнагород і геральдики лише викликали шалений опір чиновників. От тут дійсно, як не верти, а повна нісенітниця.
Й не президентське це діло - за дотриманням указів стежити! Є цілий Секретаріат, у якому мають бути не дармоїди, а кваліфіковані юристи, які ці речі відстежують.

[ABG]

Січень 22, 2010
Рішення Президента України Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання Героя України об’єднає українську націю. Про це сьогодні, 22 січня, у коментарі ЗІКу зазначив політолог, філософ Тарас Возняк.
«Українську націю, український народ це об’єднає, але все населення України, напевно, ні, принаймні поки що», – вважає Возняк.
«Тут ми повинні задатися метою: хто ж такі українці? Українці – це ті, хто поділяє певні цінності, хто розбудовує власну Україну, а не щось інакше. У цьому сенсі українці опираються на ту чи іншу систему ідеологем, національних героїв, моральних, етичних, культурних цінностей. Населення держави Україна цих цінностей не поділяє, і ми це повинні розуміти, тому що є люди постсовєтські значною мірою. Ті люди, які не поділяли українських національних цінностей, вони їх і не будуть поділяти: буде Бандера героєм чи не буде», – пояснив він.
(http://zik.com.ua/ua/news/2010/01/22/213534)

Січень 22, 2010
Наданням Степану Бандері звання Героя України Президент Віктор Ющенко поставив «жирну кому» у своїй політичній кар’єрі. Про це сьогодні, 22 січня, у коментарі ЗІКу зазначив політолог, філософ Тарас Возняк.
«Президентство завершується. Але Ющенко не розглядає це як закінчення своєї політичної кар’єри, з одного боку, а з іншого боку – завершення того курсу, яким він вів Україну у всі роки свого Президентства. Очевидно, він просто змінює форму, переходячи з владних кабінетів до, умовно кажучи, опозиційних чи парламентських», – прокоментував Возняк.
На думку політолога, це рішення Ющенка є незручним для нинішніх лідерів президентських перегонів – Віктора Януковича та Юлії Тимошенко.
«Думаю, що два кандидати на пост Президента зараз є радше в розгубленості, тому що їм потрібно так чи інакше коментувати їх ставлення до цього кроку, а вони цього страшенно не хочуть. Так само вони не будуть хотіти його скасовувати чи якось з цим воювати, тому що вони розуміють, що добра половина політичної нації свідомого українського народу схвалює цей крок Ющенка», – зазначив Возняк.
(http://zik.com.ua/ua/news/2010/01/22/213529)

[ABG]

Українофоби проти "українізації":

Cічень 22, 2010
Прем’єр-міністр Росії, лідер партії влади «Єдина Росія» Володимир Путін заявляє, що політична система в РФ має змінюватися, проте не можна допустити ні «українізації» політичного життя, ні тоталітаризму.
Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив сьогодні на засіданні Держради в Кремлі.
«Ми постійно повинні думати над вдосконаленням політичної системи Росії, своєчасно вносити необхідні корективи, але діяти, звичайно, потрібно в цій сфері дуже акуратно – у жодному разі не допустити українізації політичного життя Росії», – сказав В.Путін.
Водночас він вважає, що Росії не можна скочуватися і в бік тоталітаризму і деспотизму.
(http://zik.com.ua/ua/news/2010/01/22/213500)

[Oskar]

Тільки давайте тоді починати з 1917-20 років, коли існували українські державні утворення, а не лише повстанська армія. То чому героями досі не стали М.Грушевський, П.Скоропадський, С.Петлюра, Є.Петрушевич? Чи вони так, погуляти виходили?

А хто заперечує й до кого це питання? Але це вже проблема тих, хто має право ініціювати та висувати на нагородження.

І взагалі, такий вид державної нагороди як Герой... - пережиток радянських часів. Його скасувати варто було.

З цим повністю згідний. Але за це "подякуйте" Кучмі та Табачнику.

[Oskar]

Українофоби проти "українізації":

А чого вимагати від шанувальника фашиста та "вішальника" Денікіна?

на http://www.radiosvoboda.org/content/art ... 39408.html:

Путін і Денікін – одна дорога з України
25.05.2009
Василь Зілгалов
Прага – У неділю, 24 травня, під час покладення квітів до могили царського генерала, одного з лідерів білогвардійського руху Антона Денікіна, прем’єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що відносини між Росією та Україною - це «справа самої Росії» і «ніхто не має втручатися у стосунки між нами, великою і малою Росією».
Хоч ці слова й належать самому Антону Денікіну, Путін фактично підписався під ними й сам. Російський прем’єр також наголосив на словах Денікіна про те, що він «ніколи не ділив Росію і вважав недопустимим доводити країну до розчленування». Тобто, Путін розглядає питання про нинішню Україну в руслі заяв одного із російських «фашистів» часів громадянської війни – Антона Денікіна. І нинішній глава російської влади, очевидно, планує вже найближчим часом «розібратися з Україною» без самої України, адже ж так і було Путіним наголошено – «це завжди було справою самої Росії».
Виступ на могилі Денікіна – це не перший критичний пасаж Путіна щодо суверенної України. Раніше ЗМІ повідомляли, що у квітні 2008 року російський глава на закритому засіданні ради «Росія-НАТО» пригрозив, що у випадку прийняття України до Альянсу, вона може припинити своє існування, як єдина держава. «Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!» – цитував слова Путіна у зверненні до президента США Джорджа Буша московський «Комерсант».

Як Антон Денікін «об’єднував» велику і малу Росію
Майбутній білий генерал був сином селянина-кріпака, переселенця з України, який прослужив у армії 25 років і досяг офіцерського чину. Мама Антона Денікіна була полька. Сам же генерал був категоричним противником будь-якої незалежності Польщі, України й інших національних регіонів Російської імперії. І дії армії Денікіна у 1919-20 роках в Україні фактично були не просто воєнними діями часів громадянської війни, а багато у чому нагадували геноцид. Недарма я вже зазначив, що Денікін був не лише диктатором, але й одним із російських «фашистів». Він, як і більшовик Фелікс Дзержинський, був прихильником винищення всіх незгодних з його поглядами, «білими» ідеями, які межують із расизмом.
Денікінці започаткували на окупованих територіях, включно з Україною, не лише «зачистки», знищення, всіх «неугодних», але й створення таборів смерті, жорстоких денікінських «застінків», де катували до смерті і комуністів, і євреїв, і «малоросів», і всіх неугодних страшному денікінському режимові. Відомо, як з наказу Денікіна винищували чеченців та представників інших кавказьких народів.
Виступаючи під прапором «єдіной і нєдєлімой» Росії, Денікін категорично не визнавав української нації. Ліквідуючи все, що нагадувало українську державу, цей генерал поділив територію України на три окремі області: Харківську, Київську і Новоросійську (з центром в Одесі). Управління цими областями Денікін доручив так званим «головноначальствуючим» – генералам із необмеженими диктаторськими повноваженнями: Харківською – Май-Маєвському, Київською – Драгомирову, Новоросійською – Шіллінгу.
Денікін в Україні
Для тотального шпигування і виявлення та знищення всіх неугодних Денікін створив своєрідний прообраз нацистського гестапо в Україні – «Освідомче агенства» (Осваг). Денікінщина довела Україну до повної розрухи. У містах відбувалися тотальні погроми. На селах лютували загони денікінців, які катували, вбивали, вішали, забирали хліб, коней, фураж. Денікін прямо заявляв, що ніякої України знати не хоче. Книги й газети українською мовою не лише не видавалися, але й вилучалися всюди і знищувалися, спалювалися, часто разом із приміщеннями й людьми, де ці книги й часописи були виявлені. Усі вивіски українською мовою були знищені. Школи українською мовою викладання ліквідовані, наукові, заклади, Академія наук – закриті. Всюди були зняті і знищені портрети Тараса Шевченка, його бюст у Києві денікінці скинули.
Лише в Україні армія Денікіна здійснила найбільше з діючих тоді військових сил єврейських погромів – понад 400. Особливо страшні звірства чинили денікінці в Києві, Катеринославі, Єлисаветграді, де тисячі насамперед євреїв та й інших громадян, які намагалися євреїв захищати, було знищено, порубано. Було зґвалтовано тисячі жінок, підлітків. Сам Денікін сказав у розмові з єврейською делегацією у липні 1919 року: «Я не повинен вас переконувати ні в любові до євреїв, ні у ворожості до них, смішно підходити до цього питання з такої точки зору державної доцільності і людяності». Бачите, йому було смішно. Хоча Денікін виправдовувався, що йому доводиться командувати «потолоччю» («сбродом»). Так він характеризував свій же білий рух.
Так про це писали й у більшовицькій, польській, махновській, західноукраїнській пресі на початку 1920 року. Проти жорстокостей і безчинств армії Денікіна в Україні змушені були об’єднатися, здавалося б, абсолютно протилежні і непримиренні сили – Директорія, польська армія Пілсудського, більшовики, Українська галицька армія, сили Махно.
Всюди, де був і воював Денікін, він ганебно втікав. Так, він утік від корніловського бунту на Дон, втік, як диктатор-злочинець, із України. Втік, нарешті й з території Криму на Захід, як приватна особа, таємно, на одному з кораблів. Всюди, де б не правив Денікін, він запроваджував воєнну диктатуру, сіяв небачену жорстокість, смерть. Він люто ненавидів усі прагнення народів Росії до хоча б щонайменшого самовизначення чи автономії і був прихильником диктаторських методів управління та імперії.
Герої Путіна
Взагалі, якщо цитувати висловлювання Путіна і його прихильність до минулого Росії, часто ним і його секретарями придуманого, то видно, що найбільш милі йому Денікін і Сталін, які, як не парадоксально, були запеклими ворогами. Вони й зустрічалися у боях, як люті противники, зокрема під час оборони Царицина. Обидва, фактично, не лише ненавиділи Україну й українців, але й винищували їх, як могли.
Дочка генерала Денікіна колись подарувала Володимиру Путіну шаблю батька. Чи не з нею в руках збирається Путін сьогодні, як колись Денікін у 1919-20 роках, «розбиратися з «малою Росією»? Тільки варто пам’ятати при цьому не лише безславний шлях генерала, але й як ганебно утікав із України Антон Денікін.

[olenasambul]

Путін - Бла бла бла по-російськи. З його промови чітко видно тілько те, що тепер концертів "Океану Ельзи" в Росії поменшає. А щодо деспотизму то я думаю він не має наміру нічого змінювати, хіба що підсилити. Думаю совєтська лінія поведінки імператорів РФ очевидна. Радянські часи відрізнялися ще й тим, що чим більше кажуть про якусь чесноту, тим сильніше її мають намір гнобити поза очі.
Россия для русских - так можна перевести тезу "не можна допустити «українізації»"

[ABG]

А хто заперечує й до кого це питання? Але це вже проблема тих, хто має право ініціювати та висувати на нагородження.

II. Порядок представлення до присвоєння звання Герой України
8. Подання про присвоєння звання Герой України вносять Президентові України Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий господарський суд України, Генеральна прокуратура України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також Комісія державних нагород та геральдики при Президентові України...
12. Клопотання про присвоєння звання Герой України, які порушуються центральними органами творчих спілок, товариств, об'єднаннями громадян, подаються через Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації або відповідні центральні органи виконавчої влади.

Формально ініціатива з таким висуненням від громадських організацій ще мусить отримати схвалення на рівні місцевої влади або якихось міністерств чи комітетів.
Очевидно, що при довільному трактуванні Статуту можна звання Героя давати й князю Святославу, й гетьману Богдану Хмельницькому. Хоча, при цьому варто керуватися здоровим глуздом і політичною доцільністю. Обмеження, скажімо в останні 100 років, виглядає цілком оправданим. Особливо, зважаючи на те, що більшість українських діячів-державників цього періоду всіляко шельмувалися радянською пропагандою.

[ABG]

І взагалі, такий вид державної нагороди як Герой... - пережиток радянських часів. Його скасувати варто було.

З цим повністю згідний. Але за це "подякуйте" Кучмі та Табачнику.

Не все так просто. Ющенко відмінити це звання не міг, бо воно прописане в Законі "Про державні нагороди". Тому подібне рішення - в компетенції Верховної Ради. А оскільки вона лише примножує "совкові традиції", додаючи нові почесні звання, то надіятися на це наразі марно.

У 2005 р. на Комісії держнагород виникло питання про те, що робити з масовою роздачою "героїв" Кучмою протягом 2004 р. різним сумнівним персонажам. Зрештою, прийшли до висновку, що механізму відміни немає, а намагання прописати нові норми в Статуті створить лише негативні прецеденти.

[Mykola Chmyr]

Є цілий Секретаріат, у якому мають бути не дармоїди, а кваліфіковані юристи, які ці речі відстежують.

От що правда, то правда!
Втім, можливо, що всі все в Секретаріаті прекрасно знають, але діють за принципом: "чого бажаєте?"
Як би там не було, але система державних нагород потребує докорінної реформи і чим скоріше, тим краще.
При бажанні це питання можна обговорити у окремій темі.

[olenasambul]

Путин: «Украина – это даже не государство!»

Некоторые подробности саммита НАТО в Бухаресте: на закрытой встрече совета Россия—НАТО Путин намекнул, что в случае вступления в альянс Украина может прекратить существование как единое государство.
http://obkom.net.ua/news/2008-04-07/1056.shtml

Путин про Украину: ...Это сложное государственное образование. И если еще внести туда натовскую проблематику, другие проблемы, это вообще может поставить на грань существование самой государственности.
http://for-ua.com/ukraine/2007/06/04/103212.html

Пережива за нас як рідний батько!