Пласт у Тунісі29.04.2014
У 1947—1948 роках понад сто українців, що перебували в таборах «переміщених осіб» у Німеччині й Австрії, виїхало зі своїми родинами на працю за контрактом на будові греблі на річці Уед-ель-Ліль («Річка ночі») коло містечка Аїн-Драгам в Хрумерійських горах Північного Тунісу, який був тоді під французьким протекторатом.
Греблю мали збудувати для того, щоб створити на річці штучне озеро для продукування електроенергії й постачання води столиці країни — місту Туніс. Греблю будувала паризька фірма Кампенон-Бернар. Згідно з контрактом, що його на пропозицію українських громадських організацій в Австрії й Німеччині підписав з цією фірмою інж. Сидір Тим’як, фірма прийняла на працю групу українських фахівців і побудувала для них недалеко будови село Бен-Метір, де вони разом зі своїми родинами мали творити окреме поселення з власним священиком, лікарем і школою. Через те, що багато українців почали виїжджати з Бен-Метіру далеко перед закінченням робіт, до самого кінця не вдалося зберегти український характер цього села.
До Бен-Метіру українці виїжджали з Европи вісьмома транспортами. Перший з них прибув 3 вересня 1947 р., останній — 1 серпня 1948 р. Сформована в Бен-Метірі українська громада була найчисленнішою в 1948 р. — 281 особа, в тому числі 50 дітей віком молодше 16 років.
Внаслідок виїзду українців до інших країв, здебільшого до Канади, ЗСА й Франції, Українська громада, що оформилася 9 січня 1949 року і мала виборну управу, ліквідувалася 10 серпня 1956 р. (проіснувала дев’ять років).
За час свого недовгого існування Українська громада в Бен-Метірі проявила, порівняно з іншими скупченнями української діяспори, велику активність. Найбільшою її перевагою над іншими скупченнями було те, що її члени були поселені компактно як одне українське село, зі своїм священиком (тільки у 1949 році), лікарем, народною школою, садочком і численними культурно-суспільними організаціями.
Створення ПластуОднією з українських організацій у Бен-Метірі була пластова група під проводом крайового уповноваженого Головної Пластової Старшини пл. сен. Володимира Савчака. Вона постала в травні 1948 р. і мала тоді 31 члена. До її складу входили: Осередок праці УПС (3 сеніори), Осередок праці УСП (старші пластуни й пластунки), юнацька стежа «Скорпіони» (2 юнаки й 2 юначки), два новацькі рої — «Лисенята» або «Лисики» (новаків), «Білочки» (новачок). На початку 1952 р., через виїзд українців з Тунісу, пластова група мала вже тільки 19 членів (3 сеніори, 2 старші пластунки, 1 юнак, 1 юначка, 6 новаків і 6 новачок).
Великим успіхом було те, що французька Дирекція Уряду Безпеки в Тунісі затвердила листом від 19 січня 1952 р. статут пластової групи в Тунісі. Згідно зі статутом, Пласт у Тунісі зберігав свою організаційну незалежність, його члени мали право носити український пластовий однострій і відзнаки. Після затвердження статуту пластова група провела Загальні Збори, де обрано пластовий провід і створено гурток приятелів Пласту.
Через виїзд українців з Тунісу пластова група ліквідувалася 1 листопада 1953 р.
Перед від’їздом пл. сен. В. Савчак подбав про те, щоб для пластової групи в Тунісі було виготовлено спеціяльний прапор. 18 жовтня 1953 р. під час відвідин Української громади в Бен-Метірі цей прапор посвятив український священик о. Маврикій Ван де Мале. Пл.сен. В. Савчак узяв прапор з собою до ЗСА і, найімовірніше, передав до Пластового Музею в Клівленді.
Джерела:
А. Гладилович. Українці в Тунісі. — Дрогобич: Коло, 2005.
Т. Самотулка. Новацьким шляхом. — Львів — Нью-Йорк, 2008.
http://100krokiv.info/2014/04/plast-u-tunisi/