Про назви політичних партій

Емблеми, лого та прапори політичних партій, блоків та організацій

Про назви політичних партій

Повідомлення ABG » 04 липня 2020, 18:58

Кожна друга партія змінює назву – особливості партбудівництва в Україні
Антон Кривко
11 червня 2020
48% українських партій хоч раз за своє існування змінювали назву. Створення та перейменування політичних партій є для України традиціями. Найчастіше це роблять до виборів. Активність таких політсил у позавиборчий період або відсутня, або вкрай низька. Це свідчить про те, що більшість партій є просто політичними проєктами, які виконують суто технічну функцію й партбудівництво не здійснюють.
7% українських партій є іменними – це означає, що в назві наявне ім’я партійного лідера. 3% політсил є регіональними – у їхніх назвах присутній топонім.
На підставі даних YouControl та Єдиного державного реєстру Рух ЧЕСНО розповідає про минуле та майбутнє партбудівництва.

Чому партії змінюють назву?
Найчастіше партії змінюють назву, щоб зробити ребрендинг активної політсили відповідно до прийдешніх виборів. Політтехнолог Володимир Фесенко наводить приклад “Фронту змін” Арсенія Яценюка, який хотів наголосити на значній кількості нових політиків у партійному списку, тому змінив назву на “Народний фронт”. За словами політтехнолога, на місцевих виборах назва партії має бути загальною та позитивною (наприклад, “Довіряй ділам”) або акцентувати на регіональному характері політсили (“Обʼєднання “Черкащани”).
Зазначимо, що “Народний фронт” і “Фронт змін” – це дві різні юрособи. До перейменування в серпні 2014 року “Народний фронт” називався “Народна дія” (зареєстрована у квітні того самого року). “Фронт змін” наразі перебуває у стані припинення свого існування. Як пояснює Фесенко, зазвичай власник партії хоче про всяк випадок зберегти давню юрособу, тому для свіжої назви використовують іншу юрособу. Інколи ж буває, що лідер партії не є її власником і з якихось причин втрачає контроль над печаткою. Тобто він фізично (і юридично) не може змінити назву.
Заснування партії – тривалий процес зі збиранням підписів та бюрократичними процедурами. Оскільки спонсори визначаються з підтримкою незадовго до виборів, то часу на цей процес часто немає. Тому третій сценарій перейменування – отримати вже зареєстровану юридичну особу. Такі історії, наприклад, трапилися перед парламентськими виборами з “Голосом” (колишня “Платформа ініціатив”) та “Слугою народу” (колишня “Партія рішучих змін”).
Володимир Зеленський за рік до оголошення свого наміру йти в Президенти України коментував журналістам, що перейменування партії – це не політичний проєкт, а юридичний нюанс.
Купити партію, за інформацією політтехнологів, коштує від 20 тисяч доларів, залежно від її репутації. Експерти погоджуються, що щонайменше третину партій зареєстрували спеціально для того, аби згодом продати.

Що з цим робить Мін’юст?
Оскільки пропозиція на ринку політичних партій поки що перевищує попит, значна частина українських політсил існує лише на папері. У IV кварталі 2019 року 79 партій узагалі не подали фінансових звітів до Національного агентства з питань запобігання корупції. З тих, що подали, 62 політсили мають порожні звіти, тобто або не ведуть жодної діяльності, або не звітують про неї.
У лютому 2020 року Міністерство юстиції України планувало через суд скасувати реєстрації 48 неактивних партій. Після цієї заяви 25 маловідомих партій узяли участь у довиборах до Верховної Ради у 179-му окрузі, аби показати, що вони є активними.
Згідно із законом “Про політичні партії в Україні”, для реєстрації нової партії потрібно зібрати 10 тисяч підписів у ⅔ регіонів України, зокрема й у Криму. Технічно після окупації півострова Росією зібрати підписи в АРК неможливо. Тому, відповідно до букви закону, Мінʼюст не мав би реєструвати нові партії після 2014 року. Натомість ним було зареєстровано 162 нові партії. Ще наприкінці 2017 року ми надсилали запит до міністерства з проханням розʼяснити ситуацію. Мінʼюст погоджувався з умовиводом Руху ЧЕСНО, проте уникав прямої відповіді на запитання, як же він тоді ці партії реєструє. Окрім того, він повідомляв про два законопроєкти, які мали вилучити Крим зі списку регіонів, де потрібно зібрати підписи. Проте обидва були відкликані з парламенту.
Після березня 2016 року жодна політсила не отримала свідоцтва про реєстрацію. Однак у реєстрі Мінʼюсту нові партії далі зʼявляються.
Партію “Демократична сокира” було створено у травні 2019 року. Вона брала участь у парламентських виборах, висунувши мажоритарників у 10 округах. За словами юристів партії, норму щодо підписів з Криму та Севастополя виконали, зібравши їх серед переселенців. Свідоцтва ж у них немає, оскільки після ухвалення закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань” свідоцтва про державну реєстрацію не видають. Інформація про заснування нової партії вноситься до Єдиного державного реєстру та зʼявляється там так само, як і в разі реєстрації нового ФОПа.

Нові старі партії готуються до виборів
Основний пік перейменувань партій припав на 2014-2016 роки, коли відбувалися вибори до парламенту та місцевих рад. Друга хвиля перейменувань почалася 2019-го в межах підготовки до парламентських і місцевих виборів. Від початку 2019 року назву змінили 58 партій, половина з яких – від вересня.
Серед них є чимало іменних політсил. Хоча партія на момент перейменування могла існувати принаймні кілька років, нові власники завжди подають це як створення нової політсили. Так, у травні 2015 року перед місцевими виборами народний депутат Дмитро Добродомов оголосив про створення партії “Громадський рух “Народний контроль” і почав просувати її через свою телепрограму. Проте насправді він перейменував засновану в березні партію “Наше майбутнє”.
У травні 2019 року міський голова Камʼянського Андрій Білоусов оголосив про створення партії “Бджола”. Насправді “Бджола” – це колишня партія “Народний парламент”, заснована ще 2011 року. “Бджола” одразу почала активну агітаційну кампанію з використанням адмінресурсу та приховуванням своїх витрат.
Попри розмови про появу єдиної “партії мерів”, багато міських голів створюють власні політсили. Очільники промислових міст сходу України, які традиційно підтримували “Опозиційний блок” Ріната Ахметова, на прийдешніх виборах вирішили перестрахуватися. Так, міський голова Запоріжжя Володимир Буряк, хоч і балотувався до Верховної Ради як 8-й номер у списку “Опозиційного блоку”, завбачливо перейменував партію “Єднання” на “Партію Володимира Буряка “Єднання”. Мер Маріуполя Вадим Бойченко перейменував, імовірно, куплену партію “Соборність” на “Блок Вадима Бойченка”. Такі дії екскандидатів від “Опоблоку” можуть свідчити про те, що партія вирішила не виставляти єдиний список на місцевих виборах, а йти під різними союзними брендами.
Мер Харкова Геннадій Кернес також балотувався від “Опоблоку” та був обраний співголовою партії “Довіряй ділам” разом з очільником Одеси Геннадієм Трухановим. Однак про всяк випадок він, імовірно, придбав партію “Унітарна європейська Україна” та змінив її назву на “Блок Кернеса – успішний Харків”. Цікаво, що в Кернеса вже була іменна партія “За КЕРНЕСА!” (“За Конструктивні Економічні Реформи, Несприйняття Екстремізму, Спротив Авторитаризму”). Проте з якихось причин у червні 2016 року він втратив контроль над нею: партія в один день змінила керівника й назву на “Опозиційний союз”, який наразі офіційно припинив своє існування.
Іменні партії також отримали радник Труханова Вадим Чорний (“Народна програма Вадима Чорного”), депутат Полтавської міської ради Андрій Матковський (“Команда Андрія Матковського”) та нардепка Юлія Світлична (“Блок Світличної “Разом”), котра легко й дешево, якщо глянути на її офіційний звіт, у квітні 2020 року виграла вибори до ВРУ на Харківщині. Остання перейменувала “Єдину силу” за тиждень після одержання мандата.
Конфлікт Сергія Капліна та Іллі Киви за керування Соціал-демократичною партією, схоже, завершився перемогою Киви. Принаймні його опоненту довелося перейменовувати на “Партію простих людей Сергія Капліна” свій другий актив – “Робітничу партію України”.
20 травня відбувся установчий зʼїзд партії “За майбутнє”, створеної на основі однойменної парламентської фракції, що складається з депутатів-мажоритарників. Очолили “За майбутнє” колишні члени УКРОПу Ігор Палиця й Тарас Батенко. Засновуючи спільну партію, Палиця випередив кількох нардепів зі своєї фракції, котрі почали готуватися до виборів заздалегідь: Ігоря Колихаєва (“Партія Ігоря Колихаєва “Нам тут жити”) та Антона Яценка (“Партія Антона Яценка”). Агітувати сама партія поки що не розпочала, проте її члени під час карантину активно роздавали на своїх округах продуктові набори й медичне обладнання. “За майбутнє” стане продовженням проєкту УКРОПу на прийдешніх місцевих виборах. Центральний офіс УКРОПу зачинився ще влітку 2019 року. Партія УКРОП була асоційована з олігархом Ігорем Коломойським.

Бонус-трек
У березні 2020 року засновник B2B Jewelry Микола Гонта перейменував партію “Український народний блок” Тетяни Логвинової на партію “Живіть у достатку”. B2B Jewelry – це фінансова піраміда, котра була популярною на початку цього року.
“Український народний блок” – не оригінальна назва юрособи. Колись вона називалася “Команда Святослава Сенюти”. Святослав Сенюта – фінансист, голова департаменту взаємодії з держорганами Visa в СНД і Південно-Східній Європі.
Як бачимо, українські політики вкладають не лише у валютну готівку, а й у партії. Це довгострокова інвестиція, котра, можливо, дасть комусь дивіденди на місцевих виборах восени. Крім цього, деякі політичні сили підуть на вибори під новою назвою, вочевидь, розраховуючи на “коротку” пам’ять виборців.

https://www.chesno.org/post/4053/
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 8815
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів

Re: Про назви політичних партій

Повідомлення ABG » 29 липня 2020, 08:44

Партії «хамелеони»
3 лютого 2020
Сергій Васильченко, Андрій Газін
Український центр суспільних даних

В Україні зареєстровано 352 політичних партії. За цим показником вона посідає перше місце в Європі. Однак партії у нас не лише активно реєструються, а й перейменовуються. 44% діючих партій хоча б раз за історію існування змінили свою назву. В останні роки кількість перейменувань партій перевищує кількість нових реєстрацій.
Майже половина діючих в Україні партій хоча б раз за історію існування змінювали свою назви. Аналітики проекту "Електоральна пам'ять" розібрались, як і навіщо вони це роблять.

Навіщо?
Для перейменування партії може бути кілька причин. Найпростіша —виконання формальних процедур на зразок зміни формату написання назви партії. В такому випадку, наприклад, Народний Рух України стає ПОЛІТИЧНОЮ ПАРТІЄЮ "НАРОДНИЙ РУХ УКРАЇНИ". Для виборців подібні зміни фактично непомітні.

Об'єднання різних політичних сил також часто супроводжується зміною назви. Так, Українська республіканська партія після об'єднання з Українською народною партією "Собор" стала Українською республіканською партією "Собор".

А потім після об'єднання з Українською платформою, ще перейменувалась в Українську платформу "Собор". Згодом внутрішньопартійні процеси спричинили ще одну зміну назви — на Республіканську платформу.

Змінюють назви партії і для розширення своєї соціальної бази. Десь за рік після реєстрації у 1994 році Партія вільних селян України перейменовувалась у Партію вільних селян і підприємців України, але потім знову повернулась до сільської тематики і перейменувалась на Партію відродження села.

Буває, що партії змінюють назву виключно на вибори, з надією отримати більше голосів. Так, у 2004 році Ліберально-демократична партія до своєї назви добавила передвиборчий лозунг свого висуванця Ігоря Душина і стала називатись Ліберально-демократична партія "ЗАХИЩЕНА ОСОБИСТІСТЬ. ПРИВАТНЕ – ПОНАД УСЕ!", аби лозунг фігурував у виборчому бюлетені. Після виборів партія повернулась до старої назви.

Схожу операцію у 2014 році провела і "Громадянська позиція". Перед виборами до Верховної Ради партія змінила назву на "Громадянська позиція (Анатолій Гриценко)" у сподіванні, що це дозволить отримати голоси які мав Анатолій Гриценко на президентських виборах (він отримав 5,48%). Після виборів партія також повернулась до попередньої назви.

Зміну назви використовують і для "перезавантаження" партії. Так, у 2004 році Соціал-національна партія України (СНПУ) змінила назву і символіку, аби уникнути порівнянь із німецькими фашистами.

В якості нової назви обрали Всеукраїнське об'єднання "Свобода", а символіку "Ідея Нації" замінили на спрощене зображення жесту "Тризуб-Воля" у формі кисті з трьома випростаними догори пальцями.

Також, досить цікавий випадок стався з перейменуванням партії "Реформи і порядок". У липні 2004р., під час VІІІ з'їзді партії, було ухвалено рішення змінити назву на партію "Наша Україна", чим викликала обурення інших учасників Блоку "Наша Україна".

Це рішення пояснювали загрозою, що буцімто "Братство" Дмитра Корчинського збирається взяти назву "Наша Україна" собі. Тому, щоб "зарезервувати бренд",й було ухвалене відповідне рішення.

Вже після того як Міністерство юстиції зареєструвало нову назву партії "Реформи і порядок", до нього надійшло повідомлення, що з 16 жовтня 2001 р. назва "Наша Україна" є об'єктом права інтелектуальної власності Блоку "Наша Україна". Тож Мінюст здійснив відповідні дії, і партія була змушена повернутись до своєї первинної назви — "Реформи і порядок".

Проте у більшості випадків перейменування партії дає привід підозрювати, що відповідна юридична особа стає основою для якогось з "політпроектів".

Тут слід зазначити, що в Україні переважають не партії, засновані на ідеології та цінностях, а радше політичні проекти, побудовані навколо харизматичного лідера. Їх успіх на виборах забезпечується не систематичною роботою з виборцями, а скоріше доступом до ЗМІ та реклами.

Подібні політичні проекти іноді утворюються дуже швидко — буквально під виборчі кампанії. Часу на реєстрацію нової партії за таких умов зазвичай немає, тому проводиться ребрендинг вже існуючої.

От, наприклад, Петру Порошенку у 2014 році терміново знадобилась політична партія для участі у парламентських виборах. Партії "Солідарність", яку свого часу очолював Порошенко, анулювали реєстрацію саме за рік до того — не висувала кандидатів на виборах протягом десяти років.

Тому за основу Порошенку довелось брати зовсім іншу партію - "Національний Альянс Свободи та Українського Патріотизму НАСТУП", яку під виборчу кампанію 2014 року просто перейменували на "Всеукраїнське об'єднання Солідарність".

Пізніше відбулось ще перейменування напартію "Блок Петра Порошенка" та Партію "Блок Петра Порошенка "Солідарність", а на виборах до Верховної Ради 2019 р. вже вона балотувалась під назвою Політична партія "Європейська Солідарність".

Схожу "реанімацію" у 2014 році проводив і Сергій Тігіпко. За два роки до того він розпустив партію "Сильна Україна" і став заступником голови та членом політради Партії регіонів.

Тож, коли у 2014 йому для участі у виборах знову знадобилась "Сильна Україна", Тігіпко взяв за основу партію "Економічна платформа" та змінив її назву.


Можливо, щоб потім не мати проблем з відновленням політичного бренду, команда Володимира Гройсмана поступила дещо інакше. У 2015році, для участі у місцевих виборах, Політичну партію "Народна трибуна" було перейменовано на "Вінницька європейська стратегія".

Після того, як Володимир Гройсман став прем'єр-міністром і вийшов на всеукраїнський рівень, партію перейменували на "Українська стратегія", а потім — на "Українська стратегія Гройсмана".

Майже одразу як "Вінницька європейська стратегія" стала "Українськоюстратегією", відому у регіоні назву відновили.

Так, політична партія "Незалежна Україна" була перейменована наполітичну партію "Вінницька європейська стратегія", яку очолив Андрій Дручинський (він балотувався до Вінницької міськради ще за списками першої "Вінницької європейської стратегії").

Через перейменування і ребрендинг пройшли також і партії "Слуга народу" та "Голос". Перша до 2017 року називалась "Партією рішучих змін", друга — до 2019 року була відома як "Платформа ініціатив".

До цього моменту ми говорили винятково про загальнонаціональні партії та виборчі кампанії, але трапляються перейменування і під місцеві вибори.

Так, наприклад, з'явилась політична партія "Наш край", яка до грудня 2014 року була відома під назвою "Блокова партія". Подібним чином "Християнсько-демократична партія України" у 2015 році перейменувалась у Всеукраїнське об'єднання "Черкащани".

Перейменування партій на різних виборах до Верховної Ради

1994

Під час парламентських виборів 1994 існувала виключно мажоритарна система, і серед партій, які висували своїх кандидатів в округах, не було жодної, яка б змінила назву.

Лише "Партія відродження", двоє членів якої були серед кандидатів, яких висунули виборці (було передбачено висування кандидатів виборцями та трудовими колективами), у сам день голосування провела свій з'їзд, і змінила назву на "Партія вільних селян і підприємців України".

1998

На виборах до Верховної Ради, що відбувалися з 1998 по 2007 включно, могли балотуватися виборчі блоки. Тож привабливу назву можна було зробити для блоку, не змінюючи назви партій.

Так, у 1998 році, з 40 партій, які балотувались самі, чи у складі блоків, лише 2 (5%) змінювали назви.

При цьому зміна назви "Соціал-демократичної партії України" на "Соціал-демократичну партію України (об'єднану)" була вимушеною. За назву "Соціал-демократична партія України" була суперечка між групою Юрія Буздугана та тодішнього міністра юстиції Василь Онопенко.

Група Онопенка хотіла об'єднатися з "Партією прав людини" та "Українською партією справедливості" — в єдину Соціал-демократичну партію України, а група Буздугана була проти.

Об'єднання таки відбулося, але Василь Онопенко пішов з посади і новим міністром став Сергій Головатий. За рік Міністерство юстиції ліквідувало реєстрацію реорганізованої партії, одночасно зареєструвавши під назвою СДПУ партію Буздугана.

Партія Онопенка на з'їзді в Полтаві (квітень 1996 р.) була змушена прийняти нову назву— із доповненням "Об'єднана" — СДПУ(о). При цьому в партійних документах було підтверджено правонаступництво від партій-попередниць і навіть збережена нумерація з'їздів.

Партія економічного відродження Криму (ПЕВК) змінила назву на "Партія економічного відродження" демонструючи перехід до всеукраїнської діяльності. Але на виборах вона самостійно не балотувалась, а йшла у блоці партій "Блок Демократичних партій — НЕП (народовладдя, економіка, порядок)".

2002

На виборах 2002р., серед партій, які фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії та виборчі блоки партій у виборчому процесі" із 74 партій змінювали назву 7. А серед партій, які самі чи у складі блоків висунули партійні списки,із 63 партій змінили назву 6.

До "нових" активних партій, які перейменувались,додалися:

* Слов'янська партія (раніше — Громадянський конгрес України) — мала лише представників в ОВК.

* "Жінки за майбутнє" Всеукраїнське політичне об'єднання (раніше – Жіноча Демократична партія) — балотувалась самостійно.

* Партія "Світло зі Сходу" (раніше — Партія "Ліберально-демократичні реформи") — в блоці "ЗУБР" (За Україну, Білорусію, Росію).

* Союз ветеранів, інвалідів, чорнобильців, афганців (раніше — Українська партія справедливості) — в блоці "Єдність".

* Партія регіонів (раніше — Партія регіонального відродження України "Трудова солідарність України" та Партія регіонального відродження України) — в блоці "За Єдину Україну!".

* Молодіжна партія України (раніше — Партія "Організація політичного розвитку – Молодіжна партія України") — в "Блоці Віктора Ющенка "Наша Україна".

2006

Серед 76 партій, які фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії та виборчі блоки партій у виборчому процесі", і що балотувались самостійно, або у складі блоків, 17 змінювали назви.

* Політична партія "Партія екологічного порятунку "ЕКО+25%" (раніше — Політична партія "Партія за військових") — балотувалась самостійно.

* Всеукраїнська партія Народної Довіри (раніше — Партія захисту знедоленого народу України) — балотувалась самостійно.

* Політична партія України "Партія політики ПУТІНА" (раніше — Слов'янський народно-патріотичний союз) — балотувалась самостійно.

* Всеукраїнське об'єднання "Свобода" (раніше — Соціал-Національна партія України) – балотувалась самостійно.

* Партія вільних селян і підприємців України (раніше — Партія вільних селян України) — в блоці "Український Народний Блок Костенка і Плюща".

* Українська Народна Партія (раніше — Український Народний Рух) — в блоці "Український Народний Блок Костенка і Плюща".

* Партія "Соціалістична Україна" (раніше — Партія "Народний вибір") — в блоці "ЗА СОЮЗ".

* Християнсько-ліберальна партія України (раніше — Християнсько-Ліберальний Союз) — в блоці "ЗА СОЮЗ".

* Українська республіканська партія "Собор" (раніше — Українська республіканська партія) — в блоці "НАША УКРАЇНА".

* Партія Християнсько-Демократичний Союз (раніше — Християнсько-Народний Союз) — в блоці "НАША УКРАЇНА".

* Народна Партія (раніше — Народна аграрна партія України та Аграрна партія України) — в блоці "Народний блок Литвина".

* Партія "Реформи і порядок" (раніше — Партія "Наша Україна" та Партія "Реформи і порядок") — в блоці "Громадянський блок ПОРА-ПРП".

* Політична партія "Держава" (раніше — Політична партія "Русь Єдина") — в блоці "Держава — Трудовий Союз".

2007

Вибори 2007р. були позачерговими, тож партій, які взяли в них участь, було менше. Серед 42 партій, які балотувались самостійно або у складі блоків, 11 змінювали назви.

До "нових" активних партій, які перейменувались,додалися:

* Партія вільних демократів (раніше — Політична партія "Яблуко") — балотувалась самостійно.

* Народний Союз "Наша Україна" (раніше — Політична партія "Народний Союз Наша Україна") — в блоці "НАША УКРАЇНА — НАРОДНА САМООБОРОНА".

Перед місцевими виборами 2010 р. та виборами до Верховної Ради 2012 р. вчергове змінилося виборче законодавство, і тепер заборонялось використовувати виборчі блоки. Тож можливість заховатись за гарною назвою блоків було втрачено, що стимулювало процес змін назв самих партій.

2012

Серед партій, які фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії/фракції у виборчому процесі" з 87 партій 31 змінювали назву. А серед партій, які висунули партійні списки, з 21 партій 8 змінили назву.

Кількість партій, які змінили назву, різко збільшилась. Не маючи змоги вставити у назву блоку ім'я популярної особи, почали це робити у назвах партій.

Першою особою, чиє ім'я з'явилося у назві партії, був Віталій Кличко.

Політична партія "Нова Країна" (попередня назва — Політична партія "Європейська столиця") ще перед місцевими виборами у 2010р. змінила назву на "Політична партія "УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка".

Пізніше цей приклад наслідували Олег Ляшко (Політична партія "Українська Радикально-Демократична Партія" у 2011р. була перейменована на "Радикальну Партію Олега Ляшка") та Наталія Королевська (Українська соціал-демократична партія у 2012р. була перейменована на Партію Наталії Королевської "Україна – Вперед!").

Із 5 партій, які подолали виборчий бар'єр, 2 не змінювали назви (Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина", "Комуністична партія України") і 3 — змінювали (Партія регіонів, Політична партія "УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка", Всеукраїнське об'єднання "Свобода").

2014

Вибори 2014р. відбувались в специфічних умовах, часу на реєстрацію нових партій було обмаль, а необхідність йти під іншими брендами для багатьох була досить велика. Відтак, кількість перейменованих партій виросла.

Із 56 партій, що фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії у виборчому процесі", 27 (майже половина!) змінювали свою назву. А серед 29 партій, які висунули партійні списки, змінили назву 14.

Деякі партії, які перед виборами змінили назву, після невдалого результату, повернулись до попередніх. Так Політична партія "Громадянська позиція (Анатолій Гриценко)" повернулась до назви Політична партія "Громадянська позиція", а "Всеукраїнське політичне об'єднання "Україна — єдина країна" знову сталаПолітичною партією "Всеукраїнське політичне об'єднання "Єдина родина".

З партій, яким вдалося подолати виборчий бар'єр, лише Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" не змінювала назву, а решта 5 — міняли (Політична партія "Народний фронт", Партія "Блок Петра Порошенка", Політична партія "Об'єднання "Самопоміч", Політична партія "Опозиційний блок", Радикальна Партія Олега Ляшка).

2019

Парламентські вибори 2019 року хоч і відбулисямайже вчасно, і деякі групи до них готувались завчасно, попит на "нові сили" в основному вирішили задовільнити без реєстрації нових партій, а шляхом ребрендингу вже зареєстрованих.

Тож на цих виборах частка перейменованих партій ще більш виросла. Серед партій, які фігурують на сайті ЦВК у розділі "Партії у виборчому процесі" з 70 партій 48 (68,6%) змінювали назву. А серед партій, які висунули партійні списки з 22 партій 18 (81,8%) змінили назву.

Відзначимо, що перед виборами Петро Порошенко прибрав своє власне з назви партії, перейменувавши Партію "Блок Петра Порошенка "Солідарність" на "Європейська Солідарність".

Але загальна тенденція вставляти прізвища у назви партій продовжилась. Так, висували своїх кандидатів в округах та виборчих списках, окрім раніше перейменованих (Радикальна партія Олега Ляшка, "УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка"), ще й "нові лідерські" (Політична партія "Українська стратегія Гройсмана", "Рух Нових Сил Михайла Саакашвілі", "Партія Шарія", "Громадсько-політична платформа Надії Савченко"). Втім, жодного мандату партії з прізвищами лідерів у назві не отримали.

А серед партій, яким вдалося подолати виборчий бар'єр, лише Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" не змінювала назви, а решта 4 міняли ("Слуга народу", "Опозиційна платформа – за життя", "Європейська Солідарність", "ГОЛОС").
https://www.istpravda.com.ua/articles/2020/02/3/156968/
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 8815
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів


Повернутись в Емблематика політичних партій і блоків

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей