Про державні нагороди України (загальне)

[ABG]

Я от пригадую як інші "друзі українського народу" ще на початку Незалежності пробували "зробити нам добре".
Тоді різні зарубіжні фірми через дипломатичні представництва виходили на наших чиновників, а ті намаглися лобіювати їхні інтереси. Десь на одне з перших засідань Комісії Президії ВР України в питаннях заснування державних нагород України 1992 року принесли кольорові буклети однієї такої фірми, яка обіцяла "закидати нас орденами". Я переглянув цей буклет: там були усілякі розцяцьковані ордени, але все – для колишніх африканських колоній, арабських країн чи країн Карибського басейну. А тоді виступив різко проти цього:
– по-перше, фірма працювала на замовлення країн "третього світу", але не мала жодних робіт ні для державних органів власної країни, ні для інших європейських держав;
– по-друге, Україна має власні промислові потужності для виробництва нагород (принаймні, станом на 1992 р. ще мала – на той час їх ще не встигли ні розікрасти, ні сприватизувати-роздеребанити), які тепер стоять без замовлень і грошей, тому немає сенсу за державні кошти годувати "чужих дядьків", коли свої ще ненакормлені, а варто розвинути власну виробничу базу, щоб могли й для України, а потім – і для "третього світу" робити нагороди.
Комісія ці пропозиції тоді підтримала та доручила апарату вивчити можливості українських підприємств.

[Mykola Chmyr]

Зрештою, тепер в статті пишеться про те, що наші виробники нагород найкращі. А якби у 1992 р. цю справу доручили згадані Вами фірмі...
Так чи інакше, нині мова йде про те, що доручати виготовлення нагород Банкнотно-монетному двору недоцільно, хай ордени роблять приватні підприємства, а кавалери у них купують. Важко повірити, що подібна думка стане правовою нормою - з часів СРСР всі звикли, що орден дають безкоштовно. Ну, а якість виготовлення не всіх обходить.

[ABG]

За що депутатам дають нагороди?
Тетяна Ніколаєнко, УП
2 листопада 2011
Українські депутати не лише отримують гігантську як для дармоїдів зарплатню. Вони ще обожнюють нагороди.
Лише одним з указів до 20-ї річниці Незалежності президент Віктор Янукович нагородив понад 500 осіб державними орденами, серед яких було 56 депутатів. Тобто фактично кожен десятий з нагороджених - депутат.
Серед нагороджених є персони вельми контраверсійні, як от екс-голова ЦВК Сергій Ківалов чи екс-губернатор Київщини Анатолій Засуха, що у 2005 році втік від кримінального переслідування до Москви.
Один з нагороджених за заслуги - Владислав Лук'янов - знаменитий тим, що в парламенті не пропускає жодної бійки. "Заслуги" Михайла Чечетова відомі всім – без нього Партія регіонів як без рук.
А чи не найяскравіший епізод у біографії екс-бютівця Анатолія Семиноги (чиї підприємства тепер непогано живуть на державних тендерах з продажу бензину) – те, що він вкусив за палець мера Черновецького під час земельного дерибану 2007 року.
Ще один екс-бютівець Іван Куровський, хоч і має добру фермерську славу серед селян Чернігівщини, для киян залишиться скандальним забудовником, що зазіхав на могильник біля Олександрівської лікарні.
Інші нагороджені, як, наприклад, нардепи Віктор Бондаренко, Олександр Буджерак, Олександр Васильєв, Сергій Гусаров, Лев Бірюк, Сергій Васютін, Володимир Демидко, Василь Демчишин, Микола Дем’янко за великим рахунком не відомі широкому загалу. Тим більше невідома їх діяльність чи заслуги перед державою.
І ще один красномовний факт. 44 з 56 нагороджених орденами є депутатами фракції Партії регіонів.
Щоб все ж таки розгадати загадку заслуг деяких депутатів перед державою, "Українська правда" звернулась із запитом до адміністрації президента та Верховної Ради з проханням надати копії нагородних документів лауреатів.
Але, як виявилось, у Раді зовсім не хочуть афішувати, в чому ж полягають заслуги народних обранців перед народом.
Здобутки не для архіву
У відповідь на запит керівник апарату Верховної Ради Валентин Зайчук повідомив, що "нагородні матеріали щодо відзначення державними нагородами та відомчими відзнаками готуються в одному примірнику, який надсилається суб’єкту нагородження для розгляду та прийняття рішення".
Крім того, у Верховній Раді не змогли навіть повідомити, скільки законопроектів підготовлено депутатами Партії регіонів, які становлять левову частку нагороджених цього року, а також повідомити, скільки зустрічей з виборцями вони провели.
"Повідомляємо, що секретаріат депутатської фракції партії регіонів у Верховній Раді не володіє інформацією про кількість підготовлених народними депутатами законопроектів", - йдеться у відповіді завідувача секретаріату фракції Партії регіонів.
Інформацію про результати депутатської роботи там порадили шукати на сайті Верховної Ради, а щодо проведених зустрічей – питати в самих депутатів.
Аналогічною була відповідь і секретаріату фракції БЮТ.
Не менш формально поставились у Раді до запиту щодо надбавок, які отримують депутати за свої "заслуги".
"Народні депутати України, нагороджені державними нагородами України, не отримують надбавок до заробітної плати, пов’язаних з нагородженням державними нагородами, за виключеннм осіб, які удостоєні звання "заслужений", що визначено частиною 3 статті закону "Про статус народного депутата України" та постановою Кабінету міністрів від 13.12. 1999 року № 2288. На даний час у Верховній Раді працює 140 народних депутатів, які мають почесне звання "заслужений" та отримують відповідну надбавку.
Особи, які нагороджені державними нагородами України, мають право на отримання пенсії за особливі заслуги перед Україною. Порядок призначення такої пенсії та її можливий розмір визначені законом України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" від 01 червня 2000 року № 1767-ІІІ", - сказано у відповіді на запит.
Незважаючи на те, що запитувалась конкретна сума надбавки, в апараті ВР її не повідомили. Як вдалося з'ясувати з документів, на які посилаються у ВР, постановою Кабміну вона визначена як 15% від окладу. Щодо надбавки до пенсії, то вона становить від 35 до 40 відсотків від прожиткового мінімуму, тобто не більше 300 гривень.
До свята, на день народження і просто так?
У адміністрації президента "Українській правді" дозволили ознайомитися з поданнями на нагородження.
Як виявилось, документи це малоцікаві і містять лише загальний набір слів.
Найбільш розповсюдженою формулою подання є "за вагомий внесок у розбудову Української держави, плідну законотворчу і громадсько-політичну діяльність, високий професіоналізм та з нагоди 20-ї річниці проголошення незалежності України".
За такою формулою свої ордени "За заслуги" отримали депутати-регіонали Анатолій Кінах, Олександр Васильєв (брат екс-генпрокурора), Сергій Клюєв (брат першого віце-прем'єра), Ельбрус Тедеєв, Владислав Лук'янов, Андрій Пінчук, Володимир Макєєнко, Григорій Смітюх, Валентин Ландик (дядько скандального Ландика), Олег Царьов та Дмитро Шенцев (його помічник смертельно поранив на полюванні Євгена Кушнарьова), екс-бютівці Олександр Буджерак, Антолій Семинога.
З таким же формулюванням отримав "Ярослава" Ян Табачнік.
А от ветерана Партії регіонів Володимира Рибака нагородили за "визначні особисті заслуги перед Україною в галузі будівництва, місцевого самоврядування, соціально-економічного розвитку та житлово-комунальної сфери, відстоювання конституційних прав і свобод людини і громадянина".
Бізнес-партнер Ахметова Антон Пригодський нагороджений Ярославом V ступеня "за вагомий особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний розвиток України, плідну громадську та благодійницьку діяльність, високий професіоналізм". Певно, на всі ці пункти не дуже впливає те, що поряд з Рінатом Ахметовим та Юрієм Іванющенком Пригодський є завсідником парламентського списку прогульників.
Кілька депутатів, зокрема Сергій Васютін, Лев Бірюк та Геннадій Самофалов отримали свої ордени "за заслуги" на 50-річчя чи 65-ліття.
І лише в кількох поданнях можна було прочитати щось більш-менш оригінальне. Так, регіонала Ігоря Шкірю нагородили "за вагомий особистий внесок у розвиток транспортної галузі України, впровадження прогресивних методів перевезення вантажів і пасажирів".
Більше відповідей на питання можна було б отримати з нагородних листів, але вони виявилися "секретними документами", через те що містять "конфіденційну" інформацію нагороджених.
Як варіант на Банковій запропонували вибрати кілька кандидатур з нагороджених і надіслати запит про мотивувальну частину їх нагород.
Отож, як виявилось у нагородному листі Антона Пригодського зазначено, що він – відомий фахівець з великим досвідом роботи в галузі будівництва та транспортної сфери. Брав активну участь у розробці законопроектів про телекомунікації (щодо переліку загальнодоступних телекомунікаційних послуг), внесення змін до закону "Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг", вдосконалення законодавчих актів України щодо здійснення державного нагляду в галузі зв’язку.
"Ним особисто внесено низку пропозицій більше як до двох десятків законопроектів. Пригодський А.В. займає активну громадянську позицію. Впродовж багатьох років здійснює благодійницьку діяльність, надаючи допомогу дитячим будинкам, школам-інтернатам в донецькій області та Автономній Республіці Крим", - цитують нагородний лист у АП.
В нагородному листі про відзначення державною нагородою брата першого віце-прем'єра Сергія Клюєва повідомляється, що він бере активну участь у законотворчій діяльності парламенту. Ним ініційовано внесення на розгляд Верховної Ради України 6 законопроектів, а також понад 100 поправок та пропозицій до законопроектів інших суб’єктів права законодавчої ініціативи, з яких 76 були підтримані законодавчим органом країни.
"Як голова підкомітету з питань банків та банківської діяльності брав активну участь у розробці антикризових законів. Працював над розробкою Податкового кодексу України, над вдосконаленням Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".
Автор внесення змін до низки законодавчих актів України щодо кредитування та стимулювання іноземних інвестицій, мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості. Клюєв С.П. приділяє значну увагу розвитку парламентаризму та демократії в Україні", - наголошується в нагородному листі.
В нагородному листі Олександра Васильєва (брата екс-генпрокурора) зазначено, що він бере "активну участь у законотворчій діяльності парламенту, ініціював внесення на розгляд Верховної Ради України 33 законопроекти та проекти Постанов Верховної Ради України, частина з яких були підтримані законодавчим органом".
"Серед законотворчого доробку Васильєва О.А. законодавчі ініціативи щодо вдосконалення системи охорони здоров’я, соціального захисту населення України та земельного законодавства України. Як народний депутат України він приділяє значну увагу розвитку парламентаризму та демократії в Україні.
Є керівником групи з міжпарламентських зв’язків з Грецькою Республікою, членом груп з міжпарламентських зв’язків з Князівством Ліхтенштейн, Республікою Індія, Сполучним Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Австралією, Об’єднаними Арабськими Еміратами, Російською Федерацією, Арабською республікою Єгипет, Швейцарською конфедерацією та інших. Васильєв О.А. характеризується сталими державницькими поглядами та патріотичними переконаннями. Веде активну громадсько-політичну діяльність", - сказано в документі.
В нагородному листі Ельбруса Тедеєва повідомляється, що він бере активну участь у законотворчій діяльності парламенту, є автором та співавтором понад 30 законопроектів та проектів Постанов Верховної Ради України.
Далі в нагородному листі йде перелік цих законопроектів.
В нагородному листі завсідниці ефірів на каналі "Рада" Ірини Бережної зазначено, що вона проводить активну законотворчу діяльність.
"Нею зроблено чимало реформаторських кроків в сфері законодавчого регулювання українського нотаріату, зокрема при підготовці законопроектів "Про нотаріат", Нотаріального Процесуального Кодексу України", - йдеться в нагородному листі.
"...Як народний депутат України вона проводить активну роботу з громадянами. Громадські приймальні народного депутата України Бережної І.Г. працюють у містах Києві, Луганську, Фастові, Макарівському та Фастівському районах Київської області. Проводить активну громадську роботу. Бере участь у соціальних та професійних заходах відомих громадських організацій, серед яких Асоціація правників України, Нотаріальна палата України, Європейська бізнес асоціація.
За активну соціальну та професійну діяльність у 2007 році стала переможцем Всеукраїнської премії "Жінка ІІІ тисячоліття" - 2007. У 2008 році отримала професійну відзнаку міжнародного рівня – "European quality" Європейської бізнес асамблеї (м. Оксфорд, Великобританія). Того ж року Номінаційний комітет Європейської бізнес асамблеї та вчена Рада Міжнародного університету м. Відня присвоїли їй міжнародне звання "Почесний професор Міжнародного університету м. Відня" за внесок у зміцнення міжнародних відносин у сфері науки, політики, освіти і бізнесу", - йдеться в нагородному листі.
Ознайомившись з цими списками регалій, виникає питання, а хто ж їх збирав, якщо в секретаріаті фракції немає таких даних? Може самі номінанти?
До речі, "Українська правда" скористалась порадою апарату Партії регіонів і перевірила здобутки заслужених депутатів на сайті Верховної Ради.
За всі сесії Ради шостого скликання, а це 4 роки, зафіксовано 5 проектів, внесених братом першого віце-прем'єра Сергієм Клюєвим, 18 законопроектів, співавтором яких є Ельбрус Тедеєв, 28 законопроектів Михайла Чечетова (4 з них стосуються розслідування діяльності Юрія Луценка), 12 проектів Ірини Бережної, 8 законопроектів на обох Васильєвих , 0 документів від Пригодського, 1 проект від Яна Табачніка.
Отож, або здобутки народних героїв у нагородних листах дещо прикрашені, або на сайті Ради пошук поганий.
Щоправда, слід відзначити значно кращі показники у Сергія Ківалова – понад 350 документів, 100 законопроектів Тетяни Бахтеєвої, 40 проектів Василя Демчишина, 99 законопроектів Володимира Рибака, 46 документів від Володимира Макеєнка, 86 документів від Владислава Лук'янова.
Але навіть, якби депутати писали кожного дня по закону, то чи стало від цього комусь краще жити? Якщо депутат є автором Податкового кодексу, який вбиває приватне підприємниктво, чи вартий він нагороди? Чи вирішили, наприклад, номінанти-регіонали хоча б якийсь пункт з програми президента Віктора Януковича? Чим покращились стосунки з Грецькою Республікою, Князівством Ліхтенштейн, Республікою Індія завдяки діяльності деяких депутатів? Чи є взагалі якийсь сенс в цих нагородах, крім того, що вони штучно підвищують самооцінку їх володарів?
Одна з володарок ордену за заслуги Олена Бондаренко є автором закону "Про доступ до публічної інформації". Це не заважає іншому власнику такого ж ордену голові Київської міської адміністрації Олександру Попову не відповідати вже 4 місяці на запит "Української правди" про те, на що витрачені кошти на святкування Дня Києва.

Замість P.S. На день Незалежності президент Янукович відзначив 697 осіб. Це вдвічі більше ніж минулого року. Хоча Віктор Федорович ще не дотягує до рекордів Віктора Андрійовича.
Між тим, Державним управлінням справами протягом 2010 року на виготовлення державних нагород та грамот використано - 47 744,3 тисяч гривень, за 8 місяців 2011 року – 3 824,6 тисяч гривень.
Чи не краще було б ці мільйони витратити на щось корисніше, ніж костури для самолюбства?

(http://www.pravda.com.ua/articles/2011/11/2/6721931/)

[Oskar]

Давніший матеріал, але цікавий на http://www.radiosvoboda.org/content/art ... 94522.html:

Державні нагороди: кому і чому?
Ігор Лосєв
03.12.2009
Будь-яка суверенна держава має власну систему нагород. Сенс нагород полягає в тому, щоб заохочувати соціально корисну поведінку громадян і представляти нації зразки звитяги, честі й гідності, відданості Батьківщині. Нагороди, навіть якщо вони мають матеріальний еквівалент, є насамперед моральною цінністю, адже вони свідчать про визнання державою і суспільством реальних заслуг людини.
Проте, якщо нагороди отримують як хабарі, як платню за політичні чи інші послуги представникам владної верхівки, то всі регалії втрачають своє значення і цінність, бо вони вже не можуть бути віддзеркаленням етичного прикладу. Якщо орденом, медаллю чи почесним званням нагороджують людину негідну, то це плямує як ці регалії, так і державу та владу, що за ними стоять. Отже, кожна держава має дуже дбати про чистоту своїх нагород, щоб не бути дискредитованою.

Українські нагороди: дискредитація від самого початку
Україна, як усі інші республіки СРСР, до 1991 року, до проголошення незалежності, власних орденів і медалей не мала (за винятком короткого періоду «українізації» (до 1933 року). Проте існували республіканські почесні звання: «народний» і «заслужений артист УРСР», «заслужений учитель УРСР», «народний художник УРСР» і т.д. Ці звання перебували під жорстким контролем комуністичної партії і КГБ, щоб раптом не нагородити якогось «українського націоналіста», «дисидента» і «антисоветчика». Хоча не зрідка нагороджували й цілком пристойних фахівців і діячів мистецтв.
Після 1991 року виникла потреба в українських нагородах. На жаль, за основу цієї системи взяли не українську національну традицію часів УНР-ЗУНР та визвольної боротьби 1930-50-х років, а традицію советську. Найбільш яскравим її проявом у незалежній Україні стало запровадження вищої відзнаки Героя України зі врученням Золотої зірки та ордену Держави, що було однозначним повторенням системи нагород СРСР (якщо не вживати вираз «мавпування») з її званням Героя Радянського Союзу.
Але одразу ж виникла суперечність між статутом відзнаки і реальністю, адже героїзм передбачає дії людини, що спрямовані на добро своєї держави, пов’язані з ризиком для власного життя і здоров’я. Отже, героїзм є невіддільним від жертовності. Героїзм є чимось винятковим, екстраординарним. У незалежній Україні, влада якої почувалася наступницею партійно-радянсько-господарського активу УРСР, а зовсім не діячів УНР-ЗУНР, нагороди одразу ж стали своєрідною формою заохочення номенклатури за лояльністю до влади, за політичні та бізнесові послуги. Немає запитань, коли йдеться про Героїв України Левка Лук’яненка і Степана Хмару, але в чому полягав героїзм «червоного директора» Юхима Звягільського, співачки Софії Ротару, лідера кримських автономістів 1990-х років Миколи Багрова, глави адміністрації президента Кучми Володимира Литвина та багатьох подібних до них «героїв»? У чому полягали «заслуги перед Україною» одного з лідерів створюваної у 2004 році «Південно-Східної Української автономної республіки», скорочено ПІСУАР, Бориса Колесникова, якому Секретаріат Президента дав орден «За заслуги»? У чому була державна мудрість екс-генпрокурора Потебенька, причетного до вкрай невдалого, якщо не сказати більше, розслідування справи Георгія Гонгадзе, якому Секретаріат презентував орден Ярослава Мудрого?
Таких випадків дуже багато, вони дискредитують Україну, надихають її супротивників та деморалізують українських патріотів, особливо, коли президентська влада нагороджує відвертих україноненависників, зневажливо ігноруючи водночас тих людей, які в багатьох регіонах жертовно захищають національні інтереси України. На досвіді Півдня можу сказати, що коли йдеться про сумнівних щодо державницьких позицій людей, то їхні справи в Секретаріаті Президента проходять легко і «зі свистом», швидко й безпроблемно. А коли намагаються відзначити державника, патріота, то в Секретаріаті починаються якісь дивні процеси тяганини, саботажу, ігнорування тощо.
Кажуть, що в надрах Секретаріату є якась таємна комісія з нагород. Ніхто не знає реального статусу цієї комісії, її повноважень, особового складу, критеріїв, ідеологічних переконань її членів тощо. Хто ці «судді»? Звідки вони взялися, чому їм надали таку велику, але водночас непрозору, геть не контрольовану владу? Наскільки чесними й некорумпованими є ці люди? Бо, наприклад, кримчанин, народний депутат України (БЮТ) Андрій Сенченко публічно заявив, що він знає одного діяча на півдні України, який сплатив за звання Героя України 5 мільйонів доларів. А працівник Секретаріату Президента, з яким спілкувався пан Сенченко, сказав йому, що той хлоп дурний, бо Герой України коштує лише 250 тисяч доларів. Ці заяви Андрія Сенченка були оприлюднені як кримськими, так і київськими газетами.
До речі, коли в ефірі програми «Велика політика» на телеканалі «Інтер», де брав участь Президент України Віктор Ющенко, журналістка «України молодої» Леся Шовкун жартома запитала його, коли буде нагороджено одіозного Романа Козака, карикатурного персонажа, який на виборах 2004 року розповідав українцям про американську дружину претендента на президентську посаду Ющенка, Президент чесно сказав, що в політиці нагород справді є багато помилок. На жаль, Віктор Ющенко не запевнив, що з цими помилками якось розбиратимуться.
Останнім часом з’явилося дуже багато «заслужених журналістів України», що саме Україні ніколи не служили, навпаки, упродовж 18 років незалежності з великим ентузіазмом закидали її болотом. До речі, хотілося б знати, хто це вигадав правило, що присвоєння звання «заслуженого журналіста» має узгоджуватися з місцевою владаю, а не з журналістським співтовариством? І як це відповідає ідеалам свободи слова? Невже місцева влада дозволить нагородити журналіста, що її нещадно критикував? Там не мазохісти працюють… Зрозуміло одне. Непрозорість політики нагород, нетранспарентність діяльності Секретаріату Президента та таємничих експертних комісій в цій царині утворюють корупційне середовище, що геть дискредитує державу в очах її власних громадян.

Що робити?
Подальше збереження системи нагород, що існує нині, зробить Україну посміховиськом як перед українським народом, так і світовою громадськістю. Нещодавно в одному місті на півдні люди близькі до місцевої влади розповіли мені, як діє ще радянська схема «рознарядки» на нагороди. Начальник каже підлеглому: «Павле, тут із Києва рознарядка надійшла. Ти хочеш орден? – Та в мене такий уже є, треба інший». Ніяких «рознарядок», як за часів комуністичного «планового господарства», не повинно бути. Заслуги людей не можна планувати. Тому хибною, суто радянською є практика нагород до знаменних дат. Якщо людина зробила щось видатне до такої дати чи після неї?
У діяльності органів, що представляють до нагород і ухвалюють рішення з цього приводу, має бути абсолютна прозорість і відкритість. Списки кандидатів на нагородження мають друкуватися в урядовій пресі й обговорюватися широким загалом. Тоді один високопосадовець не буде купувати іншого орденом зі власної кишені, тоді нагороди перестануть бути формою хабара.
І ще. Будь-який Президент України повинен розпочати боротьбу проти корупції зі свого Секретаріату, зі свого найближчого оточення. Главі держави (незалежно від його чи її прізвища) треба уважно придивитися до того, хто працює в цій структурі: чи є там хабарники, «великі комбінатори», корупціонери, «дядьки отечества чужого», пройдисвіти, діячі з підробленими дипломами про освіту і т.д. Бо чи може навести порядок в Україні той, хто не здатен навести його у власній канцелярії? Адже нинішні нагородні документи, котрі накидають Президентові клерки Секретаріату, яскраво засвідчують, що там відбуваються неконтрольовані процеси, а «вода» там є настільки каламутною, що кожен чиновник, користуючись нагодою, намагається спіймати власну «золоту рибку»...
А звання «Герой України» (залишивши всі права і привілеї тим, хто отримав його заслужено з-поміж уже майже двох з половиною сотень кавалерів) треба скасувати. Надто воно неукраїнське і неєвропейське. А замість нього запровадити вищу нагороду України орден «Честь Нації» і нагороджувати тих, хто героїчно захищав честь і гідність українського народу, велич і могутність України. Нехай перших десять кавалерів призначить Президент, щоб вони утворили капітул ордена і надалі вже самі вирішували, хто з представлених до цієї нагороди є гідним увійти до їхнього середовища. Так само варто зробити і з єдиною незаплямованою на сьогодні нагородою – орденом Свободи. Думаю, що якби це залежало від Левка Лук’яненка та Степана Хмари, то багатьох «героїв» поруч із ними ніколи б не з’явилось…

[ABG]

"Про бідну відзнаку скажіть добре слово — 2" // Урядовий кур'єр. – 2011. – 7 грудня:
http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/p ... slovo-2/p/

[Mykola Chmyr]

Ну-ну. Нарешті слово взяла людина, яка реально впродовж багатьох років впливала на цю справу.
Тільки от що заважало раніше впровадити тіж-таки розетки для цивільних чи домогтися належної якості виготовлення?
Ну а це взагалі розсмішило:
Кожна з нагород України до 2011 року створювалася знаними фахівцями і не приймалася під килимом. При створенні трьох нагород — орденів Свободи, Данила Галицького і медалі «За врятоване життя» були проведені навіть всеукраїнські конкурси.
Так і хочеться сказати: Та невже?!

[Царенко]

Миколо, розетки то це ще так собі... Уяви, що 1995 р. на моє питання про стрічку на планку до ЗЗМ добрі люди знизали плечима, а десь за півроку через нагородний відділ ОДА переслали 65 мм бордової стрічки з білими смужечками (непевної легітимності)

[Mykola Chmyr]

Ну нічого собі!
А як шановному панству це:
Планка ордена "За заслуги" I ступеня являє собою прямокутну металеву пластинку, обтягнуту стрічкою. На стрічці - накладний хрестик жовтого металу. Розмір планки: висота - 22 мм, ширина - 24 мм.
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ ... g=870%2F96
Планка ордена "За мужність" I ступеня являє собою прямокутну металеву пластинку, обтягнуту відповідною стрічкою. На стрічці посередині - накладний маленький хрестик з жовтого металу. Розмір планки: висота - 12 мм, ширина - 24 мм.
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ ... g=720%2F96
З планками взагалі проблема - у більшості ширина 24 мм, тоді як ширина стрічок більшості орденів та медалей становить 28 мм. Виходить, потрібно випускати стрічку двох розмірів - цілковите безглуздя. А все тому, що так і не змогли відійти від радянського стандарту, хоча сенсу в цьому не було.

[ABG]

На http://nashigroshi.org/2013/05/13/dusya ... izh-torik/ :

ДУСя замовила ордени на 16% дорожче, ніж торік
13 травня 2013

Державне управління справами 24 квітня уклало угоду з банкнотно-монетним двором Нацбанку України на виготовлення державних нагород та бланків нагородних документів на 5,91 млн грн. Про це повідомляється в «Віснику державних закупівель».
Найдорожчими виявились ордени «За заслуги» І ступеню – 4 579 грн./шт. Орден «За заслуги» ІІ ступеню коштує вдвічі дешевше, а ІІІ ступеню – у шість разів дешевше. Найдешевше коштує «Мати-героїня» – 157 грн./шт. При цьому цих значків замовлено найбільше – майже 18 тисяч (весь перелік з цінами нижче).
При цьому вартість орденів та знаків збільшилась у порівнянні з минулим роком, коли ДУС замовляло ці ж нагороди. Ордени за «За заслуги» подорожчали на 16%, нагрудні знаки до почесних звань – на 12%.

Найменування - Кількість - Ціна за одиницю, грн.

Орден «За заслуги» І ступеня - 50 - 4578,66
Орден «За заслуги» ІІ ступеня - 150 - 2160,18
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня - 800 - 796,08
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (з мечами) - 200 - 799,86
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня - 200 - 778,86
Відзнака Президента України – медаль «За працю і звитягу» - 350 - 641,94
Нагрудні знаки до почесних звань України:
Заслужений вчитель - 100 - 448,68
Заслужений діяч науки і техніки - 100 - 448,68
Заслужений економіст - 50 - 448,68
Заслужений журналіст - 50 - 448,68
Заслужений лікар - 150 - 448,68
Заслужений лісівник - 50 - 448,68
Заслужений працівник культури - 150 - 448,68
Заслужений працівник освіти - 150 - 448,68
Заслужений працівник промисловості - 100 - 448,68
Заслужений працівник сільського господарства - 100 - 448,68
Заслужений працівник сфери послуг - 50 - 448,68
Заслужений працівник фізичної культури і спорту - 100 - 448,68
Заслужений юрист - 100 - 448,68
Мати – героїня - 17800 - 157,26

[Mykola Chmyr]

Схоже, що систему держнагород очікує масштабна реформа:

Сергій БЕЛЯЄВ,
керівник управління державної геральдики
та церемоніалу Адміністрації Президента України
для «Урядового кур’єра»

"Орден не прикраса, а визнання заслуг"

Підвищення престижності українських відзнак потребує систематизації нагородної справи

Нагородна справа — частина історії кожної країни. Вона віддзеркалює систему цінностей та окреслює коло професійної еліти. Грамотно побудована нагородна система сприяє консолідації суспільства та надихає на нові перемоги.
Нині до загальнодержавної системи заохочень входять державні нагороди, урядові та відомчі відзнаки. З 2012 року триває реформа відомчих відзнак: систематизовано їх види, уніфіковано розміри, скорочено кількість із понад 400 найменувань до 100. Відтепер міністерства можуть встановлювати не більш як три нагрудних знаки, кількість нагороджень на рік обмежена. Так нагородна діяльність відомств вписана в рамки загальнодержавної системи заохочень.

Відійти від радянського менталітету

Система державних нагород України складалася в нових демократичних умовах, однак на основі радянського менталітету. 1998 року запроваджено вищі ступені ордена Князя Ярослава Мудрого за європейським досвідом та одночасно відтворено аналог радянської відзнаки «Герой України». 2000-го ухвалено Закон «Про державні нагороди України», але деякі нагороди встановлено без чіткого усвідомлення їхньої ролі в системі заохочень. Наприклад, до переліку державних нагород чомусь потрапила іменна вогнепальна зброя. Такого немає навіть в мілітаризованих державах. В СРСР іменна зброя до державних нагород не належала. Також у світі не існує орденів тільки для жінок (орден Княгині Ольги) та для вузького кола осіб, оскільки сенс ордена — в його універсальності. Нагороди для жінок у Європі зникли сто років тому. Історична постать княгині Ольги має бути відображена у нагородній системі з урахуванням її державотворчої діяльності, а «князівська» серія орденів буде довершеною, коли буде запроваджено орден князя Володимира – найвизначнішої постаті часів Київської Русі.
Нагороди «Почесний донор» та «Мати-героїня», на мій погляд, помилково додано до переліку професійних почесних звань, які вимагають фахової освіти та здобутків. В СРСР відзнаку «Мати-героїня» зараховували до вищих нагород. У Казахстані її присвоюють на місцевому рівні, оскільки це пов’язано з пільгами. У сучасній Росії немає такої відзнаки, але за виховання дітей вручають орден «Батьківська слава»: жінкам — з бантом, чоловікам — на колодці.

Підвищити престижність нагороди

Почесні звання на пострадянському просторі — це визнання державою високої ділової репутації особи, оскільки їх присвоюють за довготривалу професійну діяльність. На практиці це 20, а то й 40 років роботи за фахом. Тому «заслужені народні діячі», які отримали звання «в малолітстві», викликають іронію у професійному середовищі. На відміну від звань, державні премії мають отримувати автори за конкретні наукові винаходи або академічні, архітектурні та художні твори. Але тут існує проблема розуміння авторського права. Хоч це заборонено законодавством, іноді у співавтори до митців записуються їхні формальні керівники із владних структур або замовники, відбираючи собі частину премії.
Ордени та медалі можна надавати як за конкретні досягнення, наприклад, у реформуванні галузі або дії з урятування людей, так і за тривалу сумлінну службу. У мислячих людей викликає сумніви словосполучення: орден «За мужність» ІІІ ступеня, бо мужність не буває третього чи другого ступеня, так само, як бездоганна служба та мудрість. Вона або є, або ні. Було б правильно нагороджувати орденом «За мужність» за кожен вияв мужності без ступенів.
За наявності відомчих відзнак — медалей «10, 15, 20 років сумлінної служби» та «Ветеран служби» для військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу державна нагорода — медаль «За бездоганну службу» має бути безступеневою, щоб не дублювати, а очолювати цей ряд. Планки державних нагород слушно було б відокремити від планок відомчих відзнак горизонтальним золотим шнуром — тоді рівень заслуг особи буде очевидним.
Ескізи наших нагород було створено, з огляду на можливості виробництва 1990-х років. Зовнішній вигляд нагород потребує вдосконалення відповідно до сучасної стилістики та технологій. Потрібні чіткі правила носіння нагород. За радянською традицією кавалери кріплять на одяг відзнаки всіх ступенів. Розміщені разом, комплекти орденів Ярослава Мудрого та «За заслуги» будуть важити майже півтора кілограма! У європейській практиці це неприпустимо, так само, як одночасне носіння всіх погонів попередніх військових звань. Кавалери носять тільки вищий знак ордена. Та й нагороджені рідко надягають високі відзнаки через брак традиційних заходів високого рівня з можливістю спілкування. Інакше кажучи, в нагородах просто нема куди з’явитися, а мати екзотичний вигляд на вулиці не хочеться.
У деяких європейських країнах нагороджений отримує тільки диплом, за бажання він може придбати знак ордена для носіння на одязі. Ордени можуть виготовляти з недорогоцінного металу, оскільки у класичному розумінні це речі статусні. Ми задекларували, але ще маємо усвідомити, що нагородження — це підвищення статусу особи, а не банальне вручення їй прикраси із золота чи срібла.
Ознака престижності нагород — не проба золота, а кількість відзначень на рік. Для підвищення значення Золотої медалі Конгресу США за новим регламентом запропоновано проводити тільки два(!) нагородження нею на рік. Масові нагородження шкодять нагородній системі, тому в більшості країн, зокрема в Росії, ювілейні медалі не є державними нагородами. Нам теж краще було б вивести ювілейні медалі за рамки державних нагород.

Хвороба збирачів нагород лікується

У країнах колишнього СРСР зазвичай не можна нагороджувати частіше, ніж раз на три-п’ять років, навіть за наявності нових досягнень. Виняток для скорочення терміну — здійснення героїчного вчинку. Часом у пресі лунає критика на адресу глави тієї чи іншої держави з приводу нагородження певних осіб за сумнівні заслуги та з порушенням цих вимог. Але іноді такі особи самі організовують подачу документів для власного нагородження. Якщо особа приймає нагороду всупереч статуту або незаслужено, це насамперед на її совісті, але у більшості країн її можна позбавити таких нагород за рішенням суду відповідним указом. Чинна норма з позбавлення державних відзнак сприяє авторитету нагородної справи. Відомо про акт скасування нагородження Леоніда Брежнєва орденом «Перемога» та європейські прецеденти з позбавлення вже вручених нагород щодо розвідника Кіма Філбі, модельєра Джона Гальяно та інших.
У пострадянських країнах висунення кандидатів для відзначення проходить гласно за місцем роботи. Нагородять, звичайно, не всіх. У цьому є етична проблема. Знаючи, що документи подано, кандидати абсолютно природно починають хвилюватися, бо на кону їхні ділова репутація і авторитет. Колеги також нервуються, чекаючи своєї черги на подання, дехто шукає «зв’язки». Тому процес подання документів у Франції проходить закрито, кавалери ордена Почесного Легіону та інших нагород дізнаються про відзначення з газет. Нагадаю, що ця держава має найдавніший у світі демократичний орден.
У перспективі слушно було б ввести традицію урочистих прийомів для нагороджених за участю керівників держави, оскільки кавалер ордена — це не людина із загадковою прикрасою на лацкані, а особистість, причетна до когорти професіоналів, чия праця сприяє підвищенню рівня життя, розвитку виробництва, науки, освіти, культури та зміцнює авторитет України у світі.
Нагородна справа країни, пройшовши за 20 років стадію спонтанного зростання, потребує систематизації. Підвищення вимог до кандидатів на відзначення, збільшення строків між нагородженнями, відмова від масових нагороджень у майбутньому, а також оновлення правил носіння нагород сприятимуть підвищенню престижу державних нагород України. Для цього статути нагород та їхній зовнішній вигляд мають бути вдосконалені відповідно до сучасної міжнародної практики, щоб девіз ордена Ярослава Мудрого «Мудрість, честь і слава» набув реального змісту.

Як правильно носити державні нагороди?

У європейських країнах поширена така практика носіння державних нагород на смокінгу: надягають не більш як одну нагороду на шийній стрічці, не більше шести мініатюр орденів на лівому боці над кишенею та не більше однієї орденської зірки.

http://ukurier.gov.ua/uk/articles/orden ... ya-zaslug/

[Mykola Chmyr]

Стосовно майбутніх змін у зовнішньому вигляді державних нагород.
З бліц-інтерв'ю С.Беляєва журналу "Власть денег":

С тех пор как эксклюзивное право на производство госнаград получил Банкнотно-монетный двор НБУ, его продукцию критикуют частные предприниматели этого рынка. Вы сами довольны качеством этих изделий?
- Отсутствие конкуренции не способствует улучшению продукции. Но, я думаю, вы вскоре увидите изменения в качестве госнаград. Банкнотно-монетный двор обладает самым современным оборудованием, и полным циклом производства любого ордена.

Чем будут обусловлены изменения? Это будет прописано в каких-то нормативных документах?
- Будут протокольные совещания и постоянная работа с Банкнотно-монетным двором.

Кто же будет контактировать с Банкнотно-монетным двором?
- Так получилось, что я был автором эскизов первой золотой монеты, которую в 1997 году отчеканил монетный двор. Фактически моей монетой его открывали. С тех пор у меня сложились хорошие деловые отношения с руководством и техперсоналом Банкнотно-монетного двора. Я думаю, что мои контакты и навыки работы позволят вывести качество госнаград на новый уровень.

Эскизы наград будут дорабатываться? И кто их будет дорабатывать?
- Регламентирующих документов нет, могу лишь сказать, что это будет комплексный подход: и доработка эскизов, и улучшение технологии. Думаю, что уже в следующем году мы сможем опубликовать новые образцы.

Раньше каждый новый эскиз госнаграды утверждался по результатам конкурса среди художников. Такая практика продолжится?
- К сожалению, часто после этих конкурсов оказывалось, что государственный герб на наградных знаках изображался вопреки нормативам и без утвержденного щита, а некоторые ордена содержали очень странные изображения. Например, на звезде ордена Ярослава Мудрого стоит какой-то непонятный знак в виде шлема, в то же время похожий на кириллическую букву "Я". В описании сказано, что это буква "ять". Какое отношение имеет эта буква к ордену? А орден "проходил" конкурс... Каждый художник будет отстаивать свое творческое видение и "историческую правду". Поэтому устраивать конкурсы, сталкивая художников лбами, вряд ли корректно. Скорее, мы ограничимся тем, что будем только улучшать существующие ордена.

Абибок Ю. Орден "совка"//Власть денег. - 2013. - № 31-33. - С. 18

[Krutyvus]

Українські нагороди для іноземців: ордени королям і патріархам, Путіну – меч
Логіка, якою керуються українські президенти, роздаючи державні відзнаки іноземним громадянам, нагадує старосвітські монарші примхи



29 липня Тиждень.ua написав про суперечливу, з погляду законодавства, подію: відзначення п’ятнадцяти предстоятелів православних Церков різних країн державними нагородами України.

З нагоди 1025-річчя Хрещення Русі президент Віктор Янукович, зокрема, вручив Вселенському патріарху Варфоломію І орден Свободи; решта ієрархів, включно з Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом, отримали ордени Ярослава Мудрого І ступеня.

В усіх 14 указах щодо нагородження цим орденом наводилась підстава: «…за визначну церковну діяльність, спрямовану на піднесення авторитету православ'я у світі». Водночас закон України «Про державні нагороди» такої причини не передбачає – що логічно, адже в Україні Церква конституційно відокремлена від держави. Крім того, указ ще від 1995 року чітко встановлює, що «Ярослав» першого ступеня вручається винятково главам суверенних держав. Тобто патріархи отримати цей орден не могли.

На наше міні-розслідування оперативно відреагувало Міністерство юстиції України. На думку відомства Олени Лукаш, усе відбулося законно. Як можна зрозуміти з відповіді Мінюсту, «утвердження православ’я» відноситься до «видатних заслуг у соціально-культурній, громадській та інших сферах суспільної діяльності». А на указ, виданий ще президентом Кучмою, Янукович міг не зважати, бо правила нагородження встановлюються винятково законами.

Що в такому разі заважало Януковичу давно анулювати чи змінити згаданий указ, лишається загадкою. Хоча, в принципі, ніякої загадки тут нема: колізію «прохлопали» юридичні служби Банкової, до котрих та ж Олена Лукаш і досі має безпосереднє відношення.

Тим часом Тиждень.ua зацікавився іншим моментом. Згідно з цитованим Мінюстом законодавством, президент України може нагороджувати державними відзнаками «іноземців та осіб без громадянства». Кого ж з іноземців і за що нагороджувала Україна за свої без малого 22 роки існування?

Почнемо з найвищих нагород. Найвища відзнака – Герой України – за статутом вручається лише громадянам нашої держави. Але все не так просто. Скажімо, 7 серпня 2002 року звання Героя України зі врученням Ордена Держави отримала Народна артистка СРСР Софія Ротару – або, як вона названа в нагородному листі, «Євдокименко-Ротару Софія Михайлівна».

За чутками, Софія Михайлівна давно має український паспорт (що, зокрема, полегшило їй справу придбання нерухомості в Криму) – але як це корелюється з наявністю у неї паспорта Російської Федерації? Адже в Україні подвійне громадянство наче заборонене?

Як відомо, українська Феміда лишається воістину сліпою, коли йдеться про дотримання цієї норми. Але ця сліпота – вибіркова. Великого галасу свого часу наробила історія зі скасуванням указу президента Віктора Ющенка про нагородження званням Героя України лідера Організації українських націоналістів Степана Бандери та Головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича (посмертно).

Суд у Донецьку скасував ці рішення саме на підставі відсутності у Бандери та Шухевича українського громадянства. Але таке ж посмертне звання залишається за ще багатьма особами, котрі ані секунди не були громадянами незалежної України.

Серед них – геніальний поет Василь Стус, легендарний музикант Володимир Івасюк, президент Карпатської України Августин Волошин, видатний бандурист Григорій Китастий, антирадянський активіст Олекса Гірник, четверо учасників Другої світової війни в лавах радянських військ, одна київська підпільниця тих часів, один вчитель, що рятував дітей під час Голодомору, п’ятеро бійців пожежної охорони, що поклали життя під час Чорнобильської трагедії 1986 року…

Дуже цікаво було б почути, як у Мінюсті пояснюють подібну вибірковість вітчизняних судів.

Читайте також: З початку року жоден українець не отримав звання Героя

Найвища в ієрархії державних нагород, котрі дійсно можна вручати іноземцям – це вже згаданий Орден Свободи, той самий, котрим Янукович нагородив Патріарха Варфоломія (що навряд чи сподобалось Кирилові, котрий отримав нижчий за статусом орден). Орден Свободи своїм указом заснував Віктор Ющенко 18 серпня 2005 року. Перший кавалер ордена, однак, з’явився лише наприкінці вересня 2008 року. І ним одразу став іноземець – король Швеції Карл XVI Густаф. Як сказано було в указі президента Ющенка, «за визначні особисті заслуги у розвитку українсько-шведських відносин, відстоювання ідеалів свободи і демократії».

На той час король уже вісім років був кавалером наступної за значимістю української нагороди – ордена Ярослава Мудрого І ступеня. Цей же орден мали й решта 5 іноземців, на сьогодні удостоєних Ордена Свободи. Ось їхні імена та посади на час нагородження: президент Литви Валдас Адамкус та президент Бразилії Луїс Інасіу да Сильва (2009), президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв (2010, уже за президента Януковича), президент Латвії Валдис Затлерс (2011), Вселенський патріарх Варфоломій (2013).

Всіх іноземних президентів нагороджено в першу чергу за зміцнення двосторонніх відносин. Винятком є пан Затлерс, у котрого в першому рядку мотиваційної частини нагородного указу вказано «значний особистий внесок у подолання наслідків Чорнобильської катастрофи». У травні 1986 року хірурга Затлерса призвали на строкову службу до медичних військ і майже одразу кинули під Чорнобиль.

Нарешті, остання з трьох «великих» нагород Української держави – орден Ярослава Мудрого, згаданий на початку цього матеріалу. Цей орден має 5 ступенів, але за законом іноземці можуть отримувати його не в порядку зростання ступеню, а згідно зі статусом нагороджуваних.

Зокрема, як уже було сказано, «Ярослава І ступеня» можна вручати лише і тільки державним лідерам. Проте не можна сказати, що Віктор Янукович став першим порушником цього правила.

На сьогодні Орден Ярослав Мудрого І ступеня має 61 іноземець. Серед них такі екзотичні персони, як покійний нині Муаммар Каддафі (нагороджений у жовтні 2003 р.), султан Брунею (2004 р.) та імператор Японії Акіхіто (2011 р.).

Проте, наприклад, у 2006 р. Віктор Ющенко нагородив цим орденом Брайна Малруні, котрий, по-перше, перестав бути прем’єр-міністром Канади ще 1993 року, а по-друге, і до того не був главою держави, оскільки де юре главою держави Канада все-таки є монарх Великої Британії. Так само нелогічно у 2008 році нагородили держсекретаря Ватикану кардинала Тарчізіо Бертоне (як відомо, главою держави Ватикан є Папа).

А 22 липня 2008 року, з нагоди 1020-річчя хрещення Русі, Ющенко нагородив Орденом Ярослава Мудрого І ступеня все того ж Вселенського патріарха Варфоломія. Тож Янукович, котрий 5 років потому роздав півтора десятка орденів іншим православним патріархам, лише розвинув і збагатив сумнівну практику свого попередника. Втім, як і в низці інших випадків.

Водночас треба зазначити, що і Леонід Кучма у 2002 році дав «Ярослава І ступеня» генеральному секретареві ООН Коффі Аннану. А ООН, за всієї поваги, «суверенною державою» не назвеш.

Ще раніше президент Кучма нагородив цією ж відзнакою лідера невизнаної на той час Палестини Ясіра Арафата. Найцікавіше ж із практики дев’яностих – це нагородження «Ярославом І ступеня» водночас президента Литви Валдаса Адамкуса та його дружини Алми Адамкене (5 листопада 1998 року).

Можливо, юридична служба другого президента України знала про розподіл державних функцій всередині литовського подружжя щось таке, про що ми не можемо і здогадатися;

На завершення варто згадати, що Україна за 22 роки свого існування напрочуд мало вшановувала вищими державними нагородами лідерів «братніх слов’янських країн». Перший президент Росії Борис Єльцин удостоївся лише ордена Ярослава Мудрого І ступеня. Про Аляксандра Лукашенку взагалі відомо лише те, що 5 листопада 2009 року він отримав звання почесного доктора Київського національного університету імені Тараса Шевченка (студенти, пригадується, не так обурювалися, як насміхались).

А Владімір Путін від України удостоївся відзнаки тільки один раз – у червні 2002 року. І був це… нагородний морський палаш (на відміну від «суходільного», цей клинок призначений не рубати, а тільки колоти). Та й то тодішній головнокомандувач Військово-морських Сил Михайло Єжель зробив такий презент не суто від України, а на пару з керівником Чорноморського флоту РФ Владіміром Комоєдовим.

Тож, можна сказати, суто українських нагород Владімір Путін не має взагалі. А про Дмітрія Мєдвєдєва, котрий був на один термін обійняв його посаду, годі й казати.

http://tyzhden.ua/Politics/87239

[Oskar]

Орден "совка". Как зарабатывают на раздаче государственных наград

Андрей Гречило: "У комиссии не было достаточно информации, чтобы отсеивать сомнительные кандидатуры"

Сергей Беляев: "Мы будем улучшать существующие ордена"

Алексей Руденко: "Монополия царит не только на уровне производственном, но и на уровне принятия решений об учреждении новых наград"

Автор: Юлия Абибок ("Власть денег" 31-33 (393) 15.08.2013)

[Mykola Chmyr]

Прочитав на сайті Міноборони:

Сьогодні, 1 травня, робочу поїздку до військових частин, які виконують завдання в рамках проведення антитерористичної операції на Сході країни здійснив виконуючий обов’язки Міністра оборони України генерал-полковник Михайло Коваль. Він відвідав воїнів Високомобільних десантних військ, військовослужбовців частин спеціального призначення та інших підрозділів Збройних Сил України.
[...]
— 25-й повітрянодесантній бригаді буде повернуто усі почесні найменування, а 95-й аеромобільна бригада та інші частини Високомобільних десантних військ стануть орденоносними, — зазначив генерал-полковник Михайло Коваль.

Окрім цього, як наголосив глава оборонного відомства, орденами «За мужність» вже найближчим часом будуть нагороджені у польових умовах воїни-десантники.
http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua ... d&id=34318

А тепер питання:
1. Закон України "Про державні нагороди України" передбачає можливість нагородження лише громадян України, іноземців та осіб без громадянства.
Колективні нагородження, в тому числі військових частин, за цим законом неможливі.
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1549-14

2. Відповідно до статті 112 Конституції України Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України.

Читаємо пункт 25 статті 106:
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними.
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254 ... 1%80/page2
__________________________________________

То яким чином можна виконати обіцянки в.о. Міністра оборони?

[ABG]

Це виглядає лише на "обіцянки-цяцянки", які будуть здійснені (а може й ні) після виборів нового Президента України.
Наразі в переліку указів О. Турчинова як в. о. Президента немає жодного указу про нагородження.

[Mykola Chmyr]

Наразі в переліку указів О. Турчинова як в. о. Президента немає жодного указу про нагородження.

Так з огляду на зазначене вище і бути не може...

Невже нікому підказати генерал-полковнику М.Ковалю, що давати такі обіцянки не варто?

Максимум що можна зараз зробити, це внести чергові зміни до Положення про відомчі заохочувальні відзнаки щодо скасування обмежень на кількість відзнак та їх види. Це дасть можливість Міністерству оборони відзначити військовиків принаймні на своєму рівні. Щоправда, за нинішніх обставин цього однозначно замало.